Читати книгу - "Веселий ярмарок"

Віталій Гунько

ЗМАРНОВАНИЙ ТАЛАНТ

Щось незвичайне є у його хисті,

Таких не часто стрінеш на путі.

Попав би у заслужені артисти,

Якби-то грав на сцені, не в житті.

ДОРОГОВКАЗ

Повчає всіх — найменших і найбільших,

Немов лиш він один — дороговказ...

Найбільше у житті той учить інших,

Хто сам чогось навчитись негаразд.

ЗАРЯДКА

— Чого я гладшаю?— зітхав Панько

в кутку,—

Роблю ж зарядку — м'язи розминаю:

Щоденно ложку — он яку важку! —

Разів п'ятсот до рота підіймаю.

ПІДРОСТЕ

— Михайло в чині підросте тепер,

Цінує дуже зав його в роботі.

— Багато знає він як інженер?

— Та ні. Багато знає анекдотів...

Володимир Губенко

ХАРАКТЕРИСТИКА

...А як збори цехові

Йшли уже до риски —

Головуючий підвівсь,

Взяв якусь записку.

— Тут ось маєм папірця

На Грача Пилипа...

Тож обсудим молодця

За одним вже рипом.

Хто бажаючий?.. Прошу!..

Ось трибуна близько...—

Вийшов слюсар:

— Грач, скажу...

Хлопець товариський.

Хтось, припустім, погука —

Він верткий, мов дзига:

І позичить трояка,

І, де треба, збіга...—

Токар слюсаря змінив:

— Як Пилип при ділі —

Я найвище б оцінив

Руки його вмілі!..

Він зварганить, як ніхто,

Лиш його попросять,

Скажем: тягу для авто...

Штуцер для насоса...

— Гідний, що там і казать!..

— Закругляй дебати!..

— Слід Грача преміювать!..

— На курорт послати!..

— Отже,— голова почав

Об графина стукать,—

Всі не проти, щоб Грача

Взяти на поруки?

Микола Дмитрієв

МАТЕРИНСЬКА ПОРАДА

Запитала в неньки доня:

— Що мені робити?

Іти заміж за Афоню

Чи у вуз вступити?

— Ти не став питання руба,—

Каже строго мати.—

Йди туди, дитино люба,

Де захочуть взяти.

МОДА І МІЛЬ

Скаржилося Куртці

Пальтечко жіноче:

— Ох і дожились ми —

Брать ніхто не хоче.

Застаріла зовсім

Наша мода-врода,

Лежимо на складах —

Матерії шкода...—

Міль зашепотіла:

— От вже егоїсти!

Дбаєте про себе...

Ну, а нам що їсти?!

ПЕРЕБУДУВАВСЯ

Складав поет жіноцтву оди,

Та й наробив для себе шкоди.

Бо лиш почав їх друкувати,

Дружина витурила з хати.

Тепер він, щоб добитись миру,

Друкує на жінок сатиру.

Валентина Дуб

УРОКИ АНГЛІЙСЬКОЇ

Батько прийшов з роботи у гарному настрої. Син, навпаки, був похмурий і невеселий.

— Що з тобою, козаче, чом зажурився?— спитав бадьоро батько.

— Грошей нема!— зітхнув син.

— А навіщо тобі гроші?

— Як навіщо? Ну... бабусі подарунок купити на Восьме березня, а мені — велосипед.

Батько подумав, а потім виголосив:

— Слухай уважно! Є прогресивна ідея: ти будеш мені давати уроки англійської мови, а я тобі — платитиму за це.

Син закліпав.

— Тобто як?

— П'ятдесят копійок — кожний урок. Тричі на тиждень.

— Гаразд!— швидко погодився син.

«Англійська мова мені ні до чого,— подумав батько,— але син буде її знати краще — це точно».

Наступного дня хлопчина вмостився у батьковому кріслі, гордовито поглядаючи на тата з висоти своїх неповних десяти років.

— Почнемо урок!

«Начнем, пожа-алуй!»— жалібно проспівав батько і замовк. Тоненький голосок попередив:

— На уроках не пустують.

Почали з алфавіту.

— Там, де наше «а»,— їхнє «є». А там, де їхнє «є»,— там наше «і». Ти згинай язика, згинай!— Син заглядав батькові до рота, показував сам, як це треба робити.

— Ау-е-ей!— стогнав батько.

До кімнати заглянула бабуся і спитала:

— Живіт болить чи зуби? Можу грілку дати.

— Не заважай!— сказав онук.— Ми вчимо...

— Через годину батько мовчки підняв руку.

— Що?

— Вийти.

— Потерпи. Уже великий.

— Ні, покурити.

— Ось буде перерва, — сказав синок,— тоді й покуриш.

Батько зітхнув і до кінця уроку ворушив язиком уявну картоплину, яка мала бути дуже гарячою.

Нарешті син змилосердився:

— Зет віл ду. Досить на сьогодні.

— Фініта ля комедія!— зрадів батько. Син стенув плечима:

— Дай зошит! За старанність — «чотири», за поведінку — «два».

— Чому?— плаксиво запитав батько.— Що я зробив?

— Назвав урок комедією.

— То ж класика! Я більше не буду!

— Добре, нічого не ставлю,— сказав син,— але наступного разу прийдеш з чистими нігтями.

«Ох і вредна, мабуть, у них вчителька!» — подумав батько, але стримався.

Після першого уроку був другий, третій. Син почав приносити п'ятірки з англійської мови, а батько — міркувати про кандидатський мінімум.

Якось він мимоволі став свідком телефонної розмови сина з приятелем:

— Тупий, як сибірський валянок,— говорив синок,— поки в нього щось втокмачиш — вагон нервів зіпсуєш!

«Це він про мене, сучий син!»— здогадався батько.

— Не хотів виконувати домашні завдання, різні коники викидав на уроках. Доводилось у куток ставити...

«Зараз підійду й дам по шиї!»— розгнівався батько. І знову стримався.

На черговому уроці він був похмурий і зосереджений. Не жартував. Диктант написав без жодної помилки. Син похвалив його.

— Молодець! Ще кілька місяців, і...

— І «летопись окончена моя»?— з надією зазирнув йому у вічі батько.

— Ні, на велосипед ми ще не навчили.

Тоді батько сам вирішив поставити крапку над «ай». Він купив синові новенький велосипед.

— На, Спіноза, на, мучителю, катайся!

Син звівся з батькового крісла. Його веснянки не сховала гаряча хвиля рум'янцю.

— Це мені? А як же з твоїми уроками? — почав було син.

— Усе! Закінчились уроки! Ану, дай свого щоденника!..

Никанор Дубицький

ВИРОБНИЧА ТРАВМА

— Нема, голубе, нема, хоч ріжте мене і соліть,— розвів руками завідуючий складом.— І не робіть таке страдницьке обличчя, бо ось-ось не витримаю і сам заплачу. Та я б вам з дорогою душею, але вже півроку не завозили тих батарей!

— А може, десь там, у підсобні, завалялася одненька? — з надією зирнув Іван на завідуючого.— Вона мені до зарізу потрібна. Розумієте, хочу на зиму перебратися в нову хату...

— Ох,— зітхнув завскладом.— У печінці сидять у мене ті батареї. Кожному вони потрібні. Я теж людина, теж серце маю. Вірите, іноді аж сльози набігають на очі, коли випроваджую отакого, як ви, сердегу ні з тим ні з сим. Учора теж один приходив. Мало на коліна не падав. Старшим лейтенантом погрожував...

— Міліцією?

— При чому тут міліція?—