Читати книгу - "Веселий ярмарок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не знаючи турбот і горя,
Сторожував Мурко в коморі.
Хвалив свою роботу без кінця.
Кусок потягне свіжого м'ясця,
Умне й на цілу ніч лягає спати —>
Нащо Мишей тих чатувати?
Якось Мишва, гарцюючи безперестанку,
Мурку хвоста одгризла на світанку.
І соромно, і боляче було.
Та поступово зажило
Й забулося...
Тепер того Кота,
Буває, Котеня спита:
— А де ви, дядю, позбулись хвоста?
Мурко поважно піднімає морду
І каже гордо:
— Цього не таю.
Був за громадське у нерівному бою.
А бач же, не дали медалі.
Лишаю байку без моралі.
Петро Гришко
ШПРИЦ І ЦВЯХ
Казав раз Шприцу Цвях іржавий
(Його кінець стирчав із лави):
— Обидва ми колючі, брате,
Тож радий я тебе вітати!
Але тобі щастить усюди,
Мене ж не поважають люди.
Ти робиш їм щодня уколів сто —
Й не ображається ніхто.
Я ж іноді людину уколю — відразу
Вона висловлює образу
Й мене
Кляне...
На те поважно Шприц відмовив:
— Така реакція не випадкова.
Якщо користь дають уколи —
Ніхто на тебе не образиться ніколи,
Хоча і боляче було.
А твій укол — людині зло,
Тому і чуєш лайку.
Як критикуєш, пригадай цю байку.
Валерій Грузин
ЖАНДАРМ У БІЛОМУ КАПЕЛЮСІ
Аби не ці французи!
От тоді б... стояв би у нью-йоркській гавані справжній символ Америки — ковбой на об'їждженому мустангу. Ковбой — це теж уособлення свободи. Але справжнє, американське, а не якийсь там класицизм із смолоскипом. Хіба освітиш техаські прерії цим середньовічним атрибутом? Химера, а не зброя. Доки замахнешся ним на вождя ірокезів Орлине Око... він тебе томагавком встигне перехрестити. Ні! Замість палаючої тріски візьмемо добре змащений кольт і поговоримо з аборигенами про свободу...
Якщо тисячу американців приперти до стіни і запропонувати їм вибір: «Життя... або ти скажеш, ким насправді хотів бути?»— можна не сумніватись в ідентичності відповідей. І миршавенький конторський клерк, і життелюб-комівояжер, і запліснявілий архіваріус, і важковаговик-мафіозі, і навіть віце-президент авіакомпанії скажуть одне:
— Ковбоєм у білому капелюсі.
Чому саме в білому?
А тому, що ковбой тільки в білому капелюсі відчуває себе справжнім господарем життя: схоче — потисне руку, схоче — дасть по писку. Причім, не питаючи дозволу в начальства і не звертаючи уваги на рахунок у банку.
Оце «лайф»! Оце життя!
Ми проти плакатного примітива. Ми — за істину. А істина — кругла і проста, як ґудзик: американізм базується на простому, як долар, постулаті — заможний стопроцентний американець (звісно, білий) має право на все, що йому заманеться, точніше, на те, що дозволять його гаманець і м'язи. Інтереси інших — їхні проблеми. Це на рівні індивіда. А на рівні нації — Америка має право на все, що дозволяють її капітал і «славетні» збройні сили. Інтереси інших народів — їхні проблеми. Головне, щоб XX століття було американським, щоб на маленькій планеті сонячної системи під назвою Земля все відбувалось за американським сценарієм і згідно з американськими стандартами. Американці краще за всіх знають, що потрібно світові.
Шерифський стиль дикого Заходу раніше був еталоном «добрих манер» у голівудських вестернах. Тепер він у моді в круглих та овальних, а також прямокутних кондиціонованих офісах, де виготовляється політика глобального держиморди.
Емоції, як відомо, річ яскрава, але малодоказова. Цифри конкретніші. Тим більше, що в Америці поважають статистику. Тут достеменно відомо, скільки миль сосисок споживається за секунду, скільки громадян загине в автомобільних катастрофах під час чергових свят, а скільки — від рук грабіжників. Відома і кількість тих, хто втратить роботу, і тих, хто в п'ятницю ввечері попрямує за втіхою до барів, і тих —? хто до церкви. Приховує ця статистика тільки одне — скільки мільярдів доларів перейшло у сейфи монополій з інших країн, переплавивши піт і кров цілих народів на зелені банкноти.
Отак, і безпосередньо, і опосередковано грабуючи свіг, США створили досить численну елітну групу населення, якій прищепили психологічне сприйняття супермена, як ідола, котрому цей світ належить і в котрому все мусить розвиватися так, щоб це радувало око американського споживача. Сьогодні ж, коли успіхи національно-визвольного руху обмежили розміри цього грабунку, на всю силу буржуазних легенів політикани здіймають лемент «про загрозу життєво важливим інтересам США» з боку комуністів, терористів і т. п. Одночасно робиться ін'єкція у свідомість кожного американця: мовляв, якщо хочете мати достатньо автомобілів, бензину та інших атрибутів «американського способу життя», вам слід безапеляційно підтримувати авантюристичний курс Білого дому та агресивні апетити Пентагону.
Ковбой у білому капелюсі не любить залишатися без бензину. А ще більше не любить, коли в преріях з'явився хтось рівний йому за силою.
Які то були золоті часи! Цілих 180 років (для любителів хронології — з 1776-го по 1956 рік) не мали ковбої інших противників, ніж нещасні індіанці з томагавками. Але, як писала газета «Вашінгтон пост», «цей щасливий період завершився.., коли Радянський Союз запустив свій перший супутник у космос». Будували-розбудовували свої відносини з іншими країнами на фундаменті тотальної ядерної переваги і безпрецедентної воєнно-політичної експансії, а тут маєш: на їхню силу теж є сила. Шок. Потрясіння. Катастрофа!
Але шлях усвідомлення реальностей ядерної епохи Америка так і не пройшла. З появою у Білому домі адміністрації Рейгана розпочато новий виток ядерних приготувань, нейтронного безумства, оскільки ця адміністрація робить відчайдушні спроби розв'язувати світові проблеми застарілими, як на здоровий глузд, засобами. Такими, до яких звикли лицарі ласо і кольта.
«Необхідно перетворити Ради в ізольований острів, щоб ми володіли рештою світу»,— з ковбойською хвацькістю вигукує міністр військово-морського флоту Леман.
Ми це вже чули. Німецькою мовою. «О, якби ми тільки змогли знищити цей Радянський Союз!»— свого часу вигукував, згризаючи нігті, інший вояка — Гітлер. Чим це закінчилося?!
Історія — взагалі річ повчальна. Між іншим, з історії США відомий вислів президента — автора Декларації незалежності — Томаса Джефферсона, який вигукнув: «Мене охоплює жах за мою країну!» Чи не про нинішню проковбойську адміністрацію думав цей великий американець? Не зайве зняти перед ним білого капелюха!
Проте, як відомо, сила ковбоя не в тому, що він спроможний думати, а в тому, наскільки швидко, не думаючи, він вихоплює кольт (на сьогодні — з ядерними зарядами) .
Ех, якби не ті французи з їхнім символічним подарунком — статуєю Свободи! Тоді б кораблі, котрі підпливають до американських
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Веселий ярмарок», після закриття браузера.