Читати книгу - "Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга"

— Тоді, любі друзі, — мовив він, — дозвольте вас запитати, чому тут так темно?

— Ми в сорочій скарбниці, — пояснив Муфтик. — А в скарбницях, так уже ведеться, завжди панує таємничий напівморок.

— Виявляється, ми в скарбниці, — похитав головою Півчеревичок.

Він підвівся і здивовано втупився на металеву річ у своїй руці. І вві сні він не випускав держака. Тільки тепер Півчеревичок, прокинувшись остаточно, все пригадав. І він вигукнув:

— Ага, це ж та сама кельма, що нею я хряснув пацюка по голові!

— Не кельмою, а лопаткою для торта, — доброзичливо всміхаючись, поправив Мохобородько. — Ми й не відали, що ти нею зацідив пацюкові у тім’я, лише побачили, як той упав.

Півчеревичок тільки зараз роздивився свою «грізну» зброю.

— Справді, лопатка для торта! — зрадів він. — Я певен, що ніхто й ніколи, окрім мене, не рубонув нею пацюка межи очі. В цьому ділі я — піонер!

— Безумовно, — погодився Муфтик. — Ти відважний хлопець і, звісно, гідний носити свою медаль.

І з цими словами він пришпилив на груди Півчеревичкові медаль.

— Чудово, — сказав Півчеревичок і врочисто вклонив ся. — Надалі я нікому не дозволю її викрасти. А де ж це Рудольф, мій любий рятівник?

— Рудольф покинув нас, — усміхнувся Мохобородько. — Врятував тобі життя і повернувся в рідне середовище.

— Шкода, — щиро мовив Півчеревичок. — Я хотів би побачити його бодай разочок, щоб із любов’ю поглянути на нього.

Але повернути Рудольфа назад було неможливо.

Отож медаль знову засяяла на Півчеревичкових грудях, і все було б чудово, аби не пацюча облога. Про звільнення не могло бути й мови, бо машиною, як і досі, повністю володіли пацюки. Доводилося дякувати долі за те, що гризунам поки що не спадало на думку знову атакувати їх.

— Дивуюся, чому жоден пацюк не спробував залізти на дерево, — сказав Муфтик.

— Нічого дивного, — озвався Півчеревичок. — Той, що ліз, заробив лопаткою по голові. Його спільники не бажають відчути на собі мою грізну зброю, і тому вирішили просто заморити нас голодом.

— А може, той пацюк взагалі був винятковим, — роздумував Мохобородько. — Можливо, у пацюків і сороки укладена таємна угода, що сосна — це володіння білобокої.

Ось чому, либонь, сорока і живе спокійнісінько на верхівці. Щиро кажучи, ця сорока взагалі якась дивакувата. У дуплах найчастіше гніздяться сови, а наша білобока злодійка умудрилася влаштувати отут цілу скарбницю.

— О-ох, — зітхнув Півчеревичок. — Тільки цього добра нам бракувало!

Муфтик задумливо дивився на купу блискучого збіжжя.

— Якщо ми колись порятуємося звідси, — сказав він, — то найперше всі знайдені речі повернемо господарям.

Цю думку друзі сприйняли без особливого захвату, проте Півчеревичок майже радісно вигукнув:

— Та ми ще взагалі не вийшли звідси живцем!

— Насамперед ми повинні переписати скарб, — запропонував Мохобородько. — Це допоможе нам з’ясувати, що й до чого.

Друзі пристали на Мохобородькову пропозицію. Принаймні це вже якась робота, і сумні думки й голод не так дошкулятимуть, та й час швидше мине. Муфтик видобув з-під муфти записника й кулькову ручку — відтоді, як він писав собі листи, у нього завжди були напохваті самописка й папір.

Друзі підсіли до купи скарбу.

— Передусім занесемо до списку лопатку для торта, — сказав Півчеревичок.

І робота закипіла:

Лопатки для торта шт. 1

Наперстки шт. 7

Кнопки шт. 314

Ґудзики шт. 204

— Батечку, — похитав головою Півчеревичок. — Навіщо, навіщо їй стільки ґудзиків!

— Білобокій злодійці усе це не потрібне, — мовив Мохобородько. — Тепер ми бачимо, до чого призводить потяг до нагромадження.

Муфтик писав далі:

Срібні ложки шт. 23

Моноклі шт. 1

Блискучі обгортки цукерок шт. 104

Старовинні золоті монети шт. 45

Старовинні срібні монети шт. 82

Старовинні срібні келихи шт. 1

— Тьма-тьменна старовини, — зауважив Мохобородько. — Очевидно, перед нами здобич багатьох сорочих поколінь.

— Скоріше всього, — кивнув Півчеревичок. — І господа рів оцих речей уже, певно, нема серед живих. Просто не уявляю, як Муфтик сподівається усе це передати власникам.

— Звичайно, це буде нелегко, — погодився Муфтик.

Після цього заговорив Мохобородько:

— А що, як у музей, га? Якщо ми цей скарб передамо якомусь музею!

— Друзі мої! — вигукнув Муфтик. — Адже це моя давня мрія — подарувати якомусь музеєві щось вагоме від свого імені!

— І я не проти музею, — погодився Півчеревичок. — Тільки треба вибрати речі, які є історичною цінністю. Не пропонуватимемо ж музеєві ґудзики чи обгортки від цукерок.

Але Мохобородько думав по-іншому.

— Музеєві треба передати все разом, — сказав він. — І не історичному, а природничому. В історичному і так по саму зав’язку всілякої старовини. А в природничому був би такий рідкісний і дуже дорогий експонат — речі, викрадені однією сорочою сім’єю.

На цьому й погодилися, і Муфтик став переписувати далі:

Ручні годинники шт. 3

Велосипедні дзвоники шт. 1

Терпужки для нігтів шт. 32

Французькі ключі шт. 102

Звичайні ключі шт. 218

Медальйони шт. 1

— Яке вродливе личко! — вигукнув Муфтик, одкривши медальйон. — Яка чарівна молода жінка!

Він заплющив очі і, захлеснутий хвилею раптових почуттів, заговорив віршами:

Ти смієшся — зуби біліші від снігу,

і палають щоки — мальви квітнуть ніби!

Мохобородько й Півчеревичок теж схилилися над медальйоном.

— Гм, — замислено збрижив чоло Мохобородько. — У мене таке відчуття, нібито я знаю цю жінку.

Проте Півчеревичок сказав:

— Ти поглянь, яке на ній старовинне вбрання! Якщо й справді знаєш її, тоді щонайменше тобі років двісті!

Тепер і Мохобородько побачив, що жіночий одяг принаймні минулого століття, зачіска теж.

Муфтик стулив, клацнувши, медальйон і заходився писати далі:

Весільні каблучки шт. 154

Термосні корки шт. 2

Цвяхи шт. 106

Сир рокфор…

— Рокфор! — радісно загорлав Півчеревичок. — Це врятує нас од неминучої голодної смерті!

І справді, серед всіляких речей трапилася й пачечка сиру. Мабуть, сороку привабила блискуча обгортка.

— Але не треба його одразу весь з’їдати, — попередив Муфтик. — Невідомо, скільки нам доведеться тут сидіти.

— І бодай шматочок слід залишити для музею, — додав Мохобородько. — Інакше наш дарунок не буде повний.

Він розгорнув сир і відломив три однакові шматочки. На думку Півчеревичка, ці невеличкі пайки все ж мали хоч трохи потамувати голод. Після того, як вони під’їли, робота посувалася жвавіше, і надвечір Муфтик поставив крапку під довгим списком.