Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Стривайте, яким іншим разом? — кричав Незнайко. — Іншим разом ми ще, може, й не зустрінемось!
Але ніхто не слухав його. Поїзд рушив, і деяким коротулькам довелося вскакувати у свій вагон на ходу.
— Ну от! — ображено вигукнув Незнайко. — Не могли зачекати трошки. Адже найцікавішого я так і не розповів.
Розділ сьомий
Мандрівка триває
Повернувшись на шосе, Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький мандрували собі далі. Пістрявенький, як і раніше, сидів ззаду й залюбки ласував морозивом. Він говорив, що дуже перехвилювався, коли вилетів з машини, а морозиво заспокійливо діє на нього. Кнопочка згадувала, як вона злякалась паровоза, а Незнайко захоплено розповідав, як він догадався в найостаннішу мить повернути машину, щоб уникнути зіткнення.
— Дивлюся, — сказав він, — прямо під паровоз летимо! Збільшити швидкість не можна, гальмувати пізно… Ну, думаю, зараз усім каюк!.. І раптом мені в голову щось ударило: повернути треба…
— Це я тебе по голові вдарив, — обізвався Пістрявенький. — Я злякався, розумієш…
— Розумієш, ти мене знову починаєш сердити! — зауважив Незнайко.
— Ну мовчу, мовчу! Тепер я знаю, що не можна сердити водія, коли він сидить за кермом.
У цей час наших мандрівників знову наздогнав автомобіль. Він був яскраво-жовтого кольору. В ньому їхали двоє коротульок. Той, який сидів за кермом, навмисне збавив швидкість, щоб оглянути Незнайкову машину. Коротулька, який сидів з ним поруч, уважно подивився на Пістрявенького й сказав з посмішкою:
— А тобі, голубчику, не завадило б трошки вмитися.
Вони обидва зареготали, після чого водій збільшив швидкість, і машина пішла вперед.
Незнайко й Кнопочка оглянулись назад і побачили, що на щоках, на лобі, на носі й навіть на вухах у Пістрявенького з'явилися брудні плями й смужки.
— Що з тобою? — здивувався Незнайко. — Ти ж умивався недавно.
— Як недавно? Зовсім давно, — відповів Пістрявенький.
— Але ж ми разом з тобою вмивалися. То чому ж ми чисті? — запитала Кнопочка.
— Сказала! — усміхнувся Пістрявенький. — Ви спереду сидите, а я ззаду. От на мене вся пилюка й летить.
— Якщо ми спереду, то на нас іще більше пилюки має попадати, — сказав Незнайко.
— Ну, я не знаю, як це у вас там виходить, — махнув рукою Пістрявенький.
Насправді, звичайно, в усьому була винувата пилюка. Вона не дуже пристає до обличчя, коли воно не липке, але в Пістрявенького обличчя було липке, тому що він безперестанку їв морозиво, яке розставало в нього в руках і розмазувалось по щоках, по носі, навіть по вухах, залишаючи повсюди мокрі смуги. До цих смуг добре прилипала дорожна пилюка. Смуги поступово підсихали разом з прилиплою до них пилюкою, і таким чином на обличчі збиралася грязюка.
— Доведеться тобі, Пістрявенький, знову вмитися, як тільки трапиться по дорозі ставок або річка, — сказала Кнопочка. — Зовсім не цікаво, щоб з нас кожен сміявся!
— А хто дав їм право з нас сміятися? — обурився Пістрявенький. — Якби ми їх наздогнали, то я показав би їм, як сміятися! Шкода тільки, що ми повземо, як черепахи!
— Хто черепахи? Ми черепахи? — образився Незнайко.
— Звичайно, — відповів Пістрявенький. — Спробуй-но дожени цю жовту машину! Бачиш, як вона далеко втекла.
Жовтий автомобіль і справді виднівся вдалині маленькою цяткою.
— Дурниці! — відповів Незнайко. — Зараз доженемо.
Він заходився переводити важелі, натискувати на кнопки, педалі. Машина поїхала швидше, але не могла наздогнати жовтий автомобіль, що мчав попереду.
— Ну, де нам тягатися з ними! — підбурював Незнайка Пістрявенький. — Не та система!
— Нічого, — відповідав Незнайко. — От побачиш! Зараз я підогрію більше…
— Облиш краще, Незнайку, бо знову в аварію попадемо, — сказала Кнопочка.
— Заспокойся, нікуди ми не попадемо, — безтурботно сказав Незнайко.
Незнайко підігрів більше. Це теж не допомогло. Скоро, проте, дорога пішла вниз. Водій жовтої машини став трохи пригальмовувати, щоб машина не дуже розганялася на спуску.
Незнайко, навпаки, відпустив гальма, і його машина покотилася дедалі швидше й швидше. Попереду, під горою, протікала ріка. Через неї вів дерев'яний міст. Він був вузенький, так що могли розминутися тільки дві машини. До того ж посеред мосту, невідомо з якої причини, зупинилася вантажна машина. Але Незнайко не звернув на неї уваги і хвалькувато сказав Пістрявенькому:
— Зараз дожену!
— Дожени, дожени! Я йому скажу, кому з нас треба вмитися! — відповів Пістрявенький.
Водій жовтої машини спустився на гальмах з гори, в'їхав на міст і зупинився поряд з вантажною машиною, щоб запитати водія, чому він зупинився й чи не потрібна допомога.
Скотившись на великій швидкості з гори й вискочивши на міст, Незнайко несподівано побачив, що обидві машини загородили проїзд, і тепер уже не можна було звернути вбік, бо перешкоджали поручні мосту. З переляку в Незнайка похолола спина. Тисяча речей пригадалася йому за одну мить, і справа кінчилася б, напевно, сумно, якби він не згадав про чарівну паличку. В ту хвилину, коли вони вже були біля вантажної машини й Кнопочка, очікуючи страшного удару, знову затулила руками очі, Незнайко схопив чарівну паличку й, махнувши нею, швидко сказав:
— Хочу, щоб ми перестрибнули через ці машини!
Одразу ж автомобіль підстрибнув угору, та так високо, що в Незнайка перехопило віддих. Він глянув униз і подумав:
«Що, як бухнемося з такої висоти! Мабуть, і кісток не позбираєм!»
І знову, махнувши паличкою, він сказав:
— Хочу, щоб ми летіли, як на літаку!
Й одразу ж в автомобіля з'явилися маленькі крила, і він полетів над землею все вище й вище. В той же час ззаду почувся крик. Незнайко озирнувся і побачив, що Пістрявенький випав з машини й теліпався позаду в повітрі, вчепившись руками за бампер. Узявши в зуби чарівну паличку, Незнайко переліз через спинку переднього сидіння і, вхопивши Пістрявенького за курточку, намагався втягнути його назад у машину. Але це виявилось йому не по силі, бо тягнути можна було однією рукою, а другою доводилося триматися за кузов машини. Побачивши, що Пістрявенький геть знемагає, Незнайко хотів сказати Кнопочці: «Візьми в мене з рота паличку й скажи, щоб машина спустилася вниз». Але тому, що в нього в зубах була паличка, то замість цих слів вийшло:
— Фіжми в жене ж вота хахичку й фи-фи-фи…
Звичайно, Кнопочка не могла нічого второпати й запитала:
— Що?
— Фофофи, аф фи, фафочка!
Незнайко так сердито блиснув очима, що Кнопочка одразу зрозуміла, що ці слова мали означати: «Поможи, ах ти, мавпочка!» Вона швидко перелізла на заднє сидіння й допомогла Незнайкові втягти Пістрявенького в машину. Пістрявенький сів на своєму місці. Він так перелякався, що на деякий час йому відібрало язик. Незнайко знову сів
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незнайко в Сонячному місті», після закриття браузера.