Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

— Народ! Тягни Москвичова до камери. Недарма ж журналісти приїздили, — сказала Майка.

Спочатку її пропозиція не викликала ентузіазму. Якщо Москвичов кому потрібний, то нехай з ним самі й розбираються. Але Майка додала:

— Може, і нас по телевізору покажуть.

Її репліка негайно подіяла.

— Точно! Слабо в новинах засвітитися?! — підхопив Юрко Петухов.

Усвідомивши всю серйозність ситуації, Женька в паніці вигукнув:

— Ні! Не буду я давати ніякого інтерв'ю.

— Ти що, зовсім уже? — Петухов покрутив пальцем коло скроні. І звернувся до інших: — Та чого його слухати? Якщо треба, значить треба!

Однокласники схопили Женьку, який щосили пручався, й потягли до камери. Демонструючи чудеса скромності, Женька відбивався щосили, але з цілим класом йому було не впоратися. Незабаром він став перед телевізійниками, і Майка сповістила:

— От! Ми до вас Москвичова привели.

— Кого? — не зрозуміла журналістка.

— Женю Москвичова. Він у нашому класі вчиться й пише наукові статті. Просто він дуже скромний, — пояснила Оленка Синицина і поспіхом витягла з портфеля журнал, що Женька щедро подарував їй з автографом.

Пробігши очима статтю, журналістка зміряла Женьку здивованим поглядом і почала виявляти до нього інтерес. Женька зрозумів, що пручатися марно, і здався. Інтерв'ю тривало недовго. На щастя, журналістка не почала порпатися в тонкощах комп'ютерного програмування. Євгеній Москвичов, як і личить генієві, був небагатослівним. Репортаж обіцяли показати в калейдоскопі новин. Усі були щасливі, лише герой дня мав пригнічений вигляд.

— Переживаєш, що тебе розсекретили? — співчутливо запитала Синицина.

Дивлячись у її сповнені обожнюванням очі, Женька вперше подумав: може, непогано, що він дав інтерв'ю.

Минуло три дні. Спочатку Женька нервував, але поступово заспокоївся і став із задоволенням грітися в променях слави.

Сигнал тривоги пролунав, коли на перерві в клас зайшов Микола Олександрович.

— Москвичов, кажуть, ти займаєшся програмуванням і навіть пишеш статті в серйозні журнали? — запитав він.

У душі в Женьки ворухнулося передчуття, що незабаром його славі прийде кінець. Якщо розмова піде про комп'ютерні програми, то йому хана. Далі комп'ютерних «ходилок» і примітивних «стрілялок» його знання не сягали. «Може, симулювати втрату голосу?» — вирішив він і мовчки кивнув головою.

— Уявляєш, який збіг. Мій друг займається тією ж самою проблемою й також пише статті. Можу познайомити. Його звуть Євгеній Олегович Москвичов.

Глибина Женьчиного падіння була жахливою. Усі підсміювалися й жартували над ним. Від насмішників не було проходу, а кількість прізвиськ, що пристали до нього, перевищувала всі розумні межі. Як тільки його не називали: і Комп'ютерщик, і Програміст, і Автограф.

Женька непохитно зносив усі примхи долі. У кожного в житті бувають чорні смуги, головне, не сумувати, вирішив він. Зате Женька зрозумів, чому знаменитості не люблять журналістів. Тепер саме слово «інтерв'ю» викликало в нього гостру ворожість. Адже хто знає, як довго він залишався б комп'ютерним генієм, якби паршиві папараці не розсекретили його.

Днина видалася сонячною. Пообідавши й нашвидку вивчивши уроки, Женька забіг за Льоньком, але той був ще не готовий. Поки неповороткий Льонько одягався, Женька став знічев'я читати газетні оголошення.

— Оце дають жару! Бачив, скільки чудиків чаклує? Дивись-но, на успіх у грошах кодують. Тобі не треба? — жартома запитав він.

— Краще б мене від двійки з математики закодували, а то незабаром контрольна. Батько на вуха стане, — похмуро мовив Льонько, натягуючи черевики.

І тут у Женьки наче щось клацнуло. Він відчув приплив натхнення, як траплялося в ті миті, коли його відвідувала чергова карколомна ідея.

— Льонько, ти геній! — вигукнув він.

Льонько скоса подивився на друга: жартує, чи що? Не те щоб він вважав себе за дурня, але, треба зізнатися, генієм його ще жодного разу не називали. Тим часом Женька продовжував:

— Ми з тобою також екстрасенсами станемо!

Ні, не жартує. З глузду з'їхав, зрозумів Льонько, а вголос сказав:

— Бувають, звісно, ідіоти, але не настільки ж. Який дурень до нас кодуватися піде?

— А такий, який двійок одержувати не хоче. Кодувати будемо від поганих оцінок, — упевнено заявив Женька.

Божевілля було очевидним. Льонько боязко скоса подивився на друга й обережно, щоб ненароком