Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

Ріка була, наче зла, підступна істота, яка достеменно знає, коли завдати людині найбільшої шкоди — повінь завжди починалась вночі і тривала тижнями. З чим не впоралася вода, те довершували щури. Ельзина матір ніколи не вмерла би при пологах, якби не була така виснажена голодом.

Це потрійне спустошення, що змусило людей самотужки крутити кінські жорна, бо худоба була надто виснажена, підірвала Обертинів настільки, що вони вже ніколи так і не оговталися. Та коли в сімнадцять років Ельза поїхала до Америки, її гнав не так голод, як відсутність надії колись вибратися нарешті зі злиднів.

Після її повернення вже й злидні перестали важити — вона мала аж задосить. Може, саме це загнало її в самотність, бо селянину дозволено бути заможним, але не непристойно багатим.

Їй вже не потрібен був чоловік, який вберіг би її від голоду чи злиднів. То було щось інше, те відчуття, яке потім часто змушувало її казати: «В домі має бути чоловік». Це звучало так само непохитно, як і інші її вислови, — наче в камені витесаний закон, що не дає інших можливостей, окрім як взяти цього одного чоловіка і терпіти його. Мабуть, саме це штовхнуло Ельзу Обертин в обійми чужинця, який крім гарної зовнішності, чоловічої сили і напористості мало що міг запропонувати.

Ніклаус спершу привітав цю ідею, але потім відкинув — надто вже великі були станові відмінності між жінкою з роду Обертинів і цим безіменним приблудою. Та чим більше він умовляв доньку, тим глухішою вона робилася до його слів.

— Я не хочу залишитися сама на цьому великому обійсті, коли ти помреш. Або у нашому домі в Тімішоарі. Я хочу чоловіка, хочу сина, який продовжить наше ім'я. Ось для чого я все це роблю, — казала вона.

Батько довго мовчки дивився на неї.

— Ти привезла з Америки багато грошей, але змінилася, — проказав нарешті він.

— Не кажи мені нічого про Америку, ти там не був.

— Але ж не з таким! Ми навіть не знаємо, чи правду він нам тут наговорив, — відказав батько і сів.

Ельза погладила його по голові, а тоді прошепотіла:

— Якщо в мене скоро не буде дитини, ми залишимось без нащадка, і Обертини вимруть. Ти цього хочеш? Я — ні. Я зроблю все, щоби такого не сталося. Ладна навіть Якоба цього взяти. Мама померла для того, щоб я жила. Тепер моя черга щось зробити.

— Ти ж уже була в Америці… — спробував заперечити Ніклаус.

— Це ніщо в порівнянні з мамою. — Вона глибоко вдихнула і додала здушеним голосом: — Я подбаю, щоби це не було надарма. До того ж, коли я вийду заміж, може, припиниться і вся ця ворожість до нас.

Вона кілька разів поплескала батька по плечі, а тоді пішла в дім молитися. Після повернення вона робила це все частіше. Разом з грішми привезла з Америки й звичку молитися, так ніби цим могла щось спокутати. Щось, про що вільно мурмотіти лише перед розп'яттям. Наступного дня вона одягнула в челядні, де вони тепер мешкали, найкращу сукню з усіх, що залишилися, всіла до єдиної брички, яка в них ще була, і поїхала до Неперового дому.

Звісно, Непер не був у захваті від Якобової присутності, але лестощами й погрозами тому знову вдалося його вгамувати. До того ж аптекар, як і будь-яка інша людина, був цікавий і сподівався від цієї пригоди хоч якоїсь розваги.

Він дозволив Якобу спати у стайні, а також їсти й сидіти за спільним столом. Тим часом Якоб уже навіть не питав, а йшов простісінько до комори. Діставав ковбаси, сир, хліб, мариновані фрукти чи квашені огірки і напихав ними черево, так ніби голод, який в ньому жив, годі було втамувати. Коли Ельза спинилася перед домом, він витер рот, одягнув заплямлену сорочку і вийшов.

— Всідайте, будь ласка, я хочу Вам щось показати, — покликала вона його.

Вони від'їхали на кілька кілометрів від села, аж поки не дісталися місця, де щільною стіною непорушно стояла кукурудза. Звичайно ж, коли вони завернули на Головну вулицю, а за селом виїхали на польову дорогу, їм дивилися вслід з городів і дворів, із-за парканів та з вікон. Ельза спинила бричку і відклала віжки. Під час усієї їзди вона не зронила ні слова і жодного разу на нього не глянула. І лише руки на колінах зраджували її хвилювання.

— Ця Ваша пропозиція, вона поважна?

— Чому б я інакше був тут?

Вона витягнула руку і описала широке півколо.

— Усе це належить нам. Я купила це