Читати книгу - "Saint Porno. Історія про кіно і тіло"

Через Симпатиків проходило досить багато людей, які прагнули вільних стосунків, але мало хто там затримувався. Саме тому навколо усього цього створювалось багато інших майданчиків для спілкування — там можна було знайти досить багато «своїх», легких у спілкуванні і цікавих потенційних товаришів.

Не любити своє тіло. «Ти ж вчора тільки мила голову?» — завжди питала мене бабця. «Тобі шкода води?» — відповідала я. «Скільки можна оце милити себе!» — далі обурювалася вона. Не митися, не голитися, не вміти делікатно фарбуватися — до цього якось привчали із самого дитинства. Я ніколи не розуміла, чому митися в розумінні моєї бабці, приміром, — це гріх і сором. А потім заходиш у якийсь міський автобус і розумієш, що бунтувала проти бабці ти одна. Решта змирилася. Тіло — не важливе, хоч брудне, хоч страшне і обвисле, — «головне, що всередині». А часто не йдуть думки про філософію і сучасне мистецтво, коли під нігтями бруд.

Але є й інша сторона тілесних бід. Жорсткі стандарти вигляду. Мені, приміром, завжди здавалося, що дівчина зобов’язана бути виголеною. Зобов’язана перед чоловіком, перед суспільством. Що роздягатися, коли в тебе волосся десь — під пахвами чи у паху, — це все одно, що колупатися в носі на прийомі в королеви Великої Британії. Жіночі журнали, фільми, вирвані діалоги протягом усього життя впевнено диктують: це так і ніяк інакше, не задумуйся, просто роби як сказано. Коли довго була десь на морі і я просто не мала як поголитися, мені щодня ставало все огидніше на себе дивитися. Полюбити своє тіло таким, як воно є, я не могла. Мені нав’язувалося, що моє тіло може бути гарним тільки після певних маніпуляцій, а волосся на тілі у жінки — це щось, чого треба позбуватися або соромитись.

До усвідомлення того, що волосся — це не страшно, я прийшла зовсім випадково. Мене спитала знайома, чи не хочу спробувати себе у незвичній фотосесії. Суть була у тому, що сімейна пара фотографів з Санкт-Петербурга у той час саме подорожувала Україною і знімала відверті фотосесії з дівчатами, обіцяла за них дуже пристойну грошову винагороду.

Це була хейрі-фотозйомка. Це коли має бути все натурально. Волосся скрізь. Це було гаряче літо, я два місяці відрощувала волосся. Пам’ятаю, як це було гидко і неприємно, але я просто мала спробувати і подивитись, що взагалі станеться, що це змінить? Чи будуть у мене тикати пальцями і сміятись? Це дивно, бо з одного боку — ти продовжуєш ходити на пляжі, де ніхто не соромиться зовнішнього вигляду, і тобі завжди це так подобалося, але з іншого — ти соромишся тепер свого тіла, бо хоч нічого особливо і не змінилося, але ти вже не відповідаєш якимось стандартам.

Звідки взялись ці стандарти? Хто їх породив? Важко сказати, але я щодня готувалася до того, що на мене будуть дивитися по-іншому, несхвально, ні, навряд закидають каменями, але точно не радітимуть моїй присутності. Не можу сказати, що я коли-небудь настільки була залежною від суспільної думки, як у той момент. Зазвичай суспільна думка була для мене абсолютно по цимбалах. Мені подобалось вивчати її, робити щось всупереч правилам. Знову ж таки — не для того, щоб отримати якусь суспільну реакцію. А для себе, для власного розуміння і розвитку, для складення своєї думки про усталені суспільні норми і поняття. Але не з волоссям. Здавалось би, чого я маю перейматись тим, що про мене подумають абсолютно невідомі мені люди на нудистському пляжі. Але саме тут і зараз, саме тоді, у той момент, мені найменше хотілося привертати увагу, найменше хотілося, аби хтось що-небудь взагалі про мене думав. Я вигадувала різні абсурдні варіанти відповідей, якщо хтось запитає про те, чому я не голюся.

За ті кілька місяців, поки відростало волосся, — мені ніхто жодного разу не поставив того запитання, до якого я так готувалася. Деякі чоловіки робили мені компліменти і жалілись на «цю молодьож» — ненатуральних сучасних жінок, які всі поголівно всюди виголені. Я нарешті подумала, що це, напевне, теж нормально. Що так теж можна. Минуло ще трохи часу, і я зрозуміла, що це взагалі не важливо, ні для адекватних чоловіків, ні для сторонніх, тож і витраченого часу, і дискомфорту воно не варте.

Після історій з хлопцями з сайту я довго думала про важливу річ, про яку не задумувалась ніколи раніше. Я нічим не займалася, не працювала, час від часу розбавляла нудьгу, працюючи офіціанткою, знайомлячись так із людьми. Але ж офіціантки — це теж проститутки, що обслуговують клієнтів за чай. Вони не продають сексуальні послуги за визначенням, але що сексуальнішою є офіціантка, то краще задовольнить гостей — то більше чайових вона отримає. Це, зрештою, все, що нам варто знати про суспільство, у якому ми живемо, для того аби нарешті почати щось робити, принаймні з власним оточенням.

У якийсь момент я здивовано усвідомила, що сексуальність живе своїм власним життям. Це, напевно, почалося із чорношкірого, який був абсолютно неприємним мені як людина і був просто страшенно вправним у ліжку. Це повторювалось кілька разів. Я робила це начебто за гроші, але мені приносило задоволення це більше, ніж тоді, коли секс траплявся по закоханості, де були і спільні інтереси, і красива зовнішність, і навіть спільне почуття гумору. Сексуальність живе сама по собі, у неї свої критерії, і їй начхати, хто здається тобі візуально привабливим, дбайливим