Читати книгу - "Кримінальне право України: Загальна частина: підручник"

частина населення України не вчиняє злочинів не тому, що побоюється притягнення до кримінальної відповідальності, а через упевненість в аморальності самої злочинної поведінки. Для більшості людей КК сприяє зміцненню їх поглядів, життєвої позиції, підтверджує неприйняття ними поведінки, визнаної законодавцем злочинною. Причому для них величезного значення набуває не стільки факт наявності відповідної норми в КК, скільки дієвість, ефективність її застосування.

3. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є і нормативним виразом, і основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали та постанови судів не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони мають обов’язкову силу тільки щодо конкретної кримінальної справи. Те саме стосується роз’яснень Пленуму Верховного Суду України. Вони лише розкривають сутність, дійсний зміст відповідних законів про кримінальну відповідальність, націлюють судову практику на їх правильне застосування. Не створюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти Конституційного Суду України, якими може здійснюватися офіційне тлумачення окремих нормативних положень КК. Незважаючи на загальну обов’язковість актів Конституційного Суду України, вони приймаються для точного визначення змісту юридичної норми, а також правильного та єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, що визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. У юридичних нормах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми закону про кримінальну відповідальність (наприклад, визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яке дано в ч. 2 ст. 1 Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»[6]). Однак такі положення або визначення можуть бути тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене із незначними редакційними уточненнями у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, що ґрунтується на Конституції України, яка має найвищу юридичну силу. Зі ст. 8 Конституції України випливає, що закони, в тому числі кримінальні, повинні відповідати їй. Також законодавство України про кримінальну відповідальність має засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р.[7], Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р.[8], Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.[9]. За ч. 5 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

КК і окремі закони про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою України, що випливає із ст. 85 Конституції України. Відповідно до Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнські і місцеві референдуми» прийняття законів можливо також шляхом всенародного голосування (референдумом). Незалежно від процедури прийняття закон про кримінальну відповідальність — завжди письмовий документ, опублікований у встановленому законодавством України порядку.

Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність — це письмовий нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить номативно-правові приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у вчиненні злочинів, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називаються і КК у цілому, і його окремі нормативно-правові приписи, викладені у вигляді юридичної норми. Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України та загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

4. Усі кримінальні закони України, як уже зазначалося, сконцентровано в КК[10]. Новий КК прийнято Верховною Радою України 5 квітня 2001 р., і він набрав чинності з 1 вересня 2001 р. До цього діяв КК, прийнятий 28 грудня 1960 р., який за більш ніж сорокарічний період зазнав істотних змін. До нього було включено понад 100 нових статей, значну його частину було піддано різним корегуванням і доповненням. Особливо інтенсивно доповнювався і змінювався цей КК після 1991 р., що було зумовлено головним чином радикальними перетвореннями у житті суспільства. Однак це не привело КК у повну відповідність із реаліями, що склалися. Виходячи з цього, Верховна Рада України в 1992 р. прийняла рішення підготувати проект нового КК України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було створено робочу групу із провідних учених і практиків України. До грудня 1993 р. було підготовлено перший варіант проекту КК. У подальшому проект КК неодноразово обговорювався на конференціях і семінарах юристів, у пресі, на телебаченні. Постійно надходили пропозиції від наукових і навчальних юридичних установ України, правоохоронних і правозастосовних органів України, окремих юристів. Проект пройшов термінологічні експертизи Інституту української мови НАН України. У 1996 р. у Києві він був обговорений на робочій нараді експертів Ради Європи, де дістав позитивну оцінку.

У зв’язку з прийняттям Конституції України, а також необхідністю врахувати зауваження і пропозиції, що надходили від практичних працівників, проект КК був обговорений з представниками Верховного Суду України,