Читати книгу - "Невидимець (збірка)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Випий іще трохи, Дженні, — сказав Гол. — У тебе геть розладналися нерви.
Наступного дня о п’ятій ранку, коли було вже досить ясно, містер і місіс Гол відправили Міллі збудити містера Сенді Веджерса, коваля. Їй доручили передати вітання і сказати, що меблі на верхньому поверсі поводяться дуже дивно. Чи не зміг би містер Веджерс зайти ненадовго?.. Коваль був дуже спритною і винахідливою людиною. Отож він поставився до справи вельми серйозно.
— Не сумніваюся, що це чари, — сказав містер Сенді Веджерс. — Такому, як отой, тільки ратиць бракує.
До Голів він прийшов дуже стурбований. Вони хотіли провести його нагору до кімнати, але він, здалося, не хотів квапитись. Він спершу вирішив порозмовляти в коридорі. Тим часом з’явився підмайстер Гакстера й заходився відчиняти віконниці тютюнової крамниці. Йому запропонували приєднатись до обговорення. І, певна річ, сам містер Гакстер за декілька хвилин також приєднався. Англосаксонський дух парламентаризму проявився і тут: балачок було багато, проте жодних рішучих дій.
— Спершу розгляньмо факти, — наполягав містер Сенді Веджерс. — Потрібно впевнитися, що з нашого боку буде правильно виламати двері в кімнату. Замкнені двері завжди можна виламати, але якщо вони вже виламані, то вдруге це зробити не вдасться.
Зненацька — дивина! — двері кімнати на другому поверсі добровільно відчинились, і тільки-но присутні здивовано підвели погляди, як угледіли закутану фігуру незнайомця, що спускається сходами. Своїми величезними скляними очима він дивився ще чорнішим і ще байдужішим поглядом, ніж зазвичай.
Він зійшов униз непохитно і повільно, не відриваючи очей від присутніх; перетнувши коридор, він зупинився.
— Дивіться! — мовив він, і всі поглянули в тому напрямі, куди вказував його обтягнутий рукавичкою палець. Біля дверей пивниці вони побачили пляшку сассапарелі. А незнайомець тим часом увійшов до вітальні й несподівано швидко та злісно грюкнув дверима їм в обличчя. Доки не стих останній відголос грюкання, ніхто не промовив ні слова. Потім присутні витріщились одне на одного.
— Ну, це вже занадто! — сказав містер Веджерс. — Я б на вашому місті пішов туди й запитав його, як нам це розуміти. Я б вимагав пояснень.
Минув деякий час, поки чоловіка домовласниці вдалось на це вмовити. Нарешті він постукав, відчинив двері й ледве встиг вимовити:
— Перепрошую…
— Ідіть до дідька! — закричав страшним голосом незнайомець. — І зачиніть по собі двері!
Отак коротка бесіда закінчилася.
Розділ VIIВикриття незнайомця
Незнайомець увійшов у невелику вітальню «Карети й коней» приблизно о пів на шосту ранку і залишався там десь до обіду; жалюзі були опущені, двері зачинені, і після відсічі, яку він дав Голові, ніхто не ризикував туди й поткнутися.
Весь цей час він нічого не їв. Тричі він дзвонив, втретє вже оскаженіло і безперервно, але ніхто йому не відповідав.
— Нехай він зі своїм «Ідіть до дідька» сам туди йде! — казала місіс Гол. Незабаром дійшли непевні чутки про крадіжку зі зломом у будинку священика, і не зіставити ці два факти було неможливо. Гол разом із Веджерсом пішов по містера Шаклфорта, суддю, щоб отримати його пораду. Ніхто не насмілювався піднятись нагору. Ніхто не знав, чим займається незнайомець. Час від часу він шумно крокував кімнатою, двічі чулися вибухи лайки, він дер папір і несамовито бив пляшки.
Невелика групка переляканих, але допитливих людей збільшувалась. Місіс Гакстер також прийшла; якісь веселі юнаки у блискучих чорних жакетах і чудернацьких паперових краватках — це ж бо був Духів день — приєднались до натовпу з бентежними запитаннями. Юний Арчі Гаркер відзначився тим, що зайшов у двір і спробував крадькома зазирнути крізь віконні жалюзі. Нічого він не побачив, проте всім дав привід для припущення, ніби йому це вдалося, і решта молоді Айпінга одразу до нього приєдналася. Понеділок після Трійці був неймовірно гарний, на головній вулиці містечка стояла рядком дюжина кіосків, імпровізований тир, а на траві біля кузні зупинилися три жовто-коричневі фургони, і якісь люди в яскравих костюмах виставляли кокосові горіхи для жбурляння. Чоловіки були одягнені у блакитні светри, жінки — у білі фартухи і модні капелюхи з важкими перами. Воджер із «Пурпурової лілії» і містер Джегерс, швець, який на додачу продавав старі велосипеди, натягували упоперек вулиці мотузку з державним прапором Об’єднаного Королівства й королівськими гербами (які залишились від святкування першого ювілею королеви Вікторії).
А в будинку, у штучній темряві вітальні, в яку проникав тільки один тоненький сонячний промінь, незнайомець, як ми можемо припускати, голодний і страшний, закутаний у незручний і занадто теплий одяг, дивився крізь свої темні окуляри на папір, щось обмірковуючи, або бряжчав своїми маленькими брудними пляшками, а іноді люто лаявся на хлопчаків, що галасували за шибкою. В кутку біля коминка лежали уламки півдюжини розбитих пляшок, і повітря псував ядучий запах хлору. Ось і все, що ми знаємо про те, щó можна було почути, а згодом і побачити в кімнаті.
Опівдні незнайомець зненацька прочинив двері вітальні й витріщився на трьох чи чотирьох людей у буфеті.
— Місіс Гол! — покликав він. Хтось неохоче пішов по місіс Гол.
За декілька хвилин господиня з’явилася, трохи задихана, але вельми сердита через те, що її покликали. Гола досі не було. Обміркувавши ситуацію, вона ввійшла, тримаючи в руках маленьку тацю з неоплаченим рахунком.
— Ви хочете оплатити свій рахунок, пане? — запитала вона.
— Чому мені не принесли сніданок? Чому ви не приготували мені їжу і не відповідали на мій дзвінок? Чи ви гадаєте, що я і без їжі можу жити?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невидимець (збірка)», після закриття браузера.