Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

Крізь віття кучерявих вишень та яблунь її привітало своїм промінням

ясне сонце, а з-поміж зеленого листу до неї озивалося співуче птаство

та поглядали на неї своїми рум'яними боками рясні яблука.

Так, перебігаючи з одної стежки саду на другу, молоді вибігли під

верби на берег лиману і на них глянула безкрая, блакитна просторінь

осяяного сонцем величного лиману.

- Любий мій! - скрикнула Галя. - Чи є на світі що чарівніше за

нашу оселю?

- Тільки ти, моє серденятко, чарівніша! Чарівніша! Чарівніша і за

ваш садок і за сей лиман безкраїй і навіть за світ сонця! - одповів

козак, пригортаючи до серця свою красуню-дружину.

З того дня почалося щасливе шлюбне життя молодих. Галя ще з

дівоцтва була дуже упадлива до свого господарства, тепер же після

одруження ще дужче взялася до нього. Демко охоче допомагав їй в праці

коло городу й баштану і хоч був не призвичаєний до того, а проте скоро

почав привчатись до господарювання.

Коли зайшла осінь і господарські роботи скінчилися, Демко разом з

Іваном мало не щоранку виносили на човен сіті, кошелі, рагелі й інші

рибальські знаряддя й виїздили човном у лиман, а лиманом доїздили до

плавень і верталися тільки увечері, привозячи добру здобич. За

невеликий час вони наловили стільки риби, що її не було куди дівати.

Галя роздавала її сусідам, годувала наймитів і насолила вже дві великі

діжки на зиму, а козаки все везли та й везли рибу... Та яка все була

риба! Блискучі, як золото, коропи, срібні, ситі секрети (судаки),

зубасті щуки та чорні довгоносі осетри, а що вже було раків, так їх

Галя здебільшого викидала назад у лиман, лишаючи тільки таких, що були

більші за долоню доброго козака та ситіші за годоване порося.

За довгу зиму козаки все-таки занудьгувалися. Рибачити обридло, та

під кригою рибальство було й нецікаве. Демко взявся, було, до тих

книжок, що купив у Самарському монастирі, та тільки всі вони були про

житія святих і не цікавили молодих козаків. Думки обох запорожців

полинули до Січі, на Дунай; та й на свою рідну Січ, що покинули вони

на Підпільній, їм дуже захотілося глянути, бо й Демко і Гнат ніяк не

могли собі уявити ні того, що було тепер на Підпільній, де півроку до

того шуміло й гуляло товариство, ні того, що було на невідомому,

таємному Дунаї. Як на лихо ні з Підпільної, ні з Дунаю не доходили до

Базавлуку ніякі звістки через те, що зимовник Балана стояв осторонь од

шляхів і ніхто до нього не завітав.

Наприкінці зими Рогоза не втерпів і сказав Галі, що хоче поїхати

верхи, подивитись, що робиться на Підпільній, у Січі, але Галя прямо

уп'ялася в нього:

- Не їзди, голубчику! Ти ж говорив, що як випускали вас з Січі,

так наказували, щоб і не повертатись до неї. Як же ж ти поїдеш туди?..

Тебе заарештують і заберуть у москалі.

Жаліючи Галю, бо вона вже мала по весні стати матір'ю, Демко не

хотів турбувати її і рішив почекати ще деякий час.

Нарешті зима минула. Степи вкрилися зеленим килимом. Садки й

плавні почали вбиратися у лист. Понад степом защебетали жайворонки, а

в садках почали удудукати чубаті одуди, забуркотіли горлиці... нарешті

закувала й зозуля, а тут у Галі знайшлася й дитинка - маленький син

Миколка.

Нема чого й говорити, що всі тому Миколці дуже зраділи. Демкові

вже годі нудьгувати - почав допомагати Галі сповивати сина, та й дід

Дмитро кілька разів на день підходив тихенько до колиски глянути на

немовлятко.

Скоро почали міркувати про те, де малого охрестити і зважали за

краще зробити се у найближчій церкві: у Старому Кодаку.

Як тільки Галя одужала, Рогоза запряг воза і удвох з Галею повезли

дитину до попа.

Наблизившись до Кодаку, Рогоза побачив, що навкруг старої фортеці

будувалося чимало хат, а в ліву руку од Кодака, ближче до Половиці,

будувалася нова, велика слобода. Роздивляючись на всі новини та

розпитуючи вулицею у людей, де живе пан-отець, Рогоза наглядів свого

товариша з Платнирівського куріня - Гната. Він ледве пізнав Гната, бо

той був вбраний не по-запорозькому і навіть штани на ньому були сині,

а не червоні.

- Гнате! - гукнув Рогоза.

Той наблизився і, пізнавши товариша, почоломкався з ним.

- Ти що тут робиш у Кодаці? - спитав Демко. - Чи не оселився тут?

- Авжеж оселився. У лоцмани, бач, приписався. Нас всіх,

запорожців, хто приписався у лоцмани, лишили вільними і грунту нам

дали. Ми будемо повз пороги проводити берлини, байдаки й плоти.

- А хто не приписався?

- Хто не приписався у лоцмани, тих всіх повернуть у кріпаків.

У Галі з тих речей похололо на серці. Рогозі ж вони здавалися

неймовірними. Може, справді воно й станеться так з бурлаками, але він.

Рогоза, сидить біля грунту і має з