Читати книгу - "Молитва Ябеца, Брюс Вілкінсон"

Однак, як це не сумно, навіть зрілі християни так рідко відчувають поруч із собою руку Божу, що не тужать за нею і не просять про її дотик. Більше того, навряд чи вони навіть підозрюють про саме її існування. У кращому випадку, вони знають, що рука ця торкалась пророків і апостолів. Але тільки не їх самих. Тому коли такі віруючі доходять до крапки, до того моменту, де їх підстерігає невдача, вони, як і варто було очікувати, роблять зовсім невірні висновки: «Я зайшов занадто далеко — і ось результат. Тепер мої сили доходять до краю — потрібно негайно скинути цей непосильний тягар!»

А ось Ябец — той, навпаки, був настільки упевнений, що для благословення з ним повинна бути рука Божа, що не уявляв без неї життя на славу Його. Отже, давайте придивимося до того, що саме означає його благання про Божу руку.

«Рука Божа» — біблійний вислів, який означає присутність і силу Бога в історії обраного Ним народу (див. Єг. 4:24 і Ісая 59:11). У Діях феноменальний успіх ранньої Церкви пояснюється так: «І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа» (Дії 11:21). Взагалі в Новому Заповіті відчути на собі руку Божу означає «сповнитися Духом Святим». У міру того як Церква зростала, усе більш могутньо виявлялись як необхідність, так і значення руки Божої для здійснення Божих справ.

Так, у міру природного переходу від більшого благословення до більш широких меж, усе більш зростала і потреба в надприродній силі. Коли Ісус дав Своїм учням Велике Доручення: «Тож ідіть, і навчіть всі народи… і ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку»! (Мт. 28:19,20), Він тим самим поклав на них як неймовірне благословення, так і неможливе завдання. Йти по всьому світі? Навчити всі народи? Як зробити подібне?! І кому Він це доручив? Таким боягузам, як Петро, який вже один раз показав, що навіть підозра якоїсь служниці може змусити його відректися і сказати: «Не знаю я, жінко, Його» (Лк. 22:56,57)!

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас…» (Дії 1:8). Коли Бог послав їм Святого Духа, Ісус торкнувся цих звичайних віруючих Своєю величчю, наповнив їх Своєю чудесною силою, щоб вони могли бути свідками Йому «аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Справді, у розповіді Луки про дії апостолів згадування про те, що вони «переповнилися всі Святим Духом», часто йде поруч із повідомленням про те, що вони «зачали говорити слово Боже зі сміливістю» (див. Дії 4:31; 5:29; 7:51; 9:27). Нічим іншим, окрім як Божою дією, яка була явлена через апостолів, неможливо пояснити чудеса і масові навернення невіруючих, які ставалися потім.

І якщо ми просимо про могутню Божу присутність у такий самий спосіб, як це робив Ябец і рання Церква, ми теж побачимо приголомшливі плоди, пояснити які буде можливо тільки тим, що з нами рука Божа.

Узагалі, у розповідях про ранню Церкву мене вражає саме те, що тоді віруючі постійно просили Бога, щоб Він наповнив їх Духом Своїм (див. Дії 4:23–31). «Маючи ласку в усього народу», вони були усім відомі саме тим, що завжди «були вкупі, і мали все спільне», але особливо тим, що проводили години і навіть дні у спільній молитві, завжди супроводжувані Богом і наповнені Його силою (див. Дії 2:42–47). Вони жадали одержати з Божої руки більше і більше, одержати свіжий подув Духа, тієї сили Божої, яка будь-що, що здається приреченим на неминучу поразку дивним чином перетворює на перемогу і будь-яке нездійсненне завдання перетворює в посильне і можливе.

Павло у Посланні до ефесян закликає християн «пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою», і молиться про те, щоб Бог дав їм, «за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім» (Еф. 3:19,16).

Коли востаннє ваша церква, зібравшись однодушно, молилася про те, щоб переповнитися Святим Духом? Чи давно ви гаряче і наполегливо зверталися до Бога:

— О, поклади на мене Свою руку! Наповни мене Своїм Духом!

Але ж саме цим, і нічим іншим, пояснюється настільки блискавичне поширення Доброї Новини по всій території Римської імперії.

Багато років тому, коли я був молодіжним пастором у великій церкві в штаті Нью-Джерсі, дванадцять старшокласників довели мені, що дотик Божої руки доступний будь-якому віруючому, який про це попросить.

Думаючи про те, як ми могли б послужити Господеві під час літніх канікул, ми з молитвою спрямували погляди на найближче до нас передмістя Нью-Йорка — Лон-Айленд. Мета: за шість тижнів євангелізувати усю молодь Лон-Айленда.

Наш план містив в собі три щоденних заходи. Зранку — вивчення Біблії з дітьми у групах, які збиратимуться по домівках; удень — євангелізація на пляжі, увечері — євангелізації, які проводитимуться за допомогою місцевих церков. Здається просто, але треба вам сказати, що маленька місіонерська команда, разом із молодіжним пастором, розуміла, що обсяг поставлених завдань перевершує їхні скромні сили.

Ми проконсультувалися з лідером дитячого служіння в Лон-Айленді. За його словами, якби нам вдалося залучити до вивчення Біблії у групах хоча б 13–14 дітей, то це вже було б великим успіхом. Коли він пішов, я тихо сказав:

— Ну, вже ні, якщо до кінця тижня в кожній групі не буде по сотні хлопців та дівчат, ми визнаємо свою поразку.

І раптом усі ми одночасно відчули потребу впасти на коліна і молитися.

Мені ніколи не забути цих юних голосів, які ревно вимовляли слова молитви:

— Будь ласка, Господи, благослови нас!

— Господи, я знаю, самому мені це зробити неможливо, прошу Тебе, приведи до мене сто дітей!

— Господи, зроби Духом Своїм щось велике для слави Своєї!

А батьки нам повторювали:

— Це неможливо!

Упевнений — вони мали рацію. Але трохи неможливе ставало можливим. Уже на першому тижні чотири з наших шести клубів зібрали більше ста дітей.