Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
7
Віолетта
Сьогодні дощило. Похмурий ранок супроводжувався сірим видовищем потоків води за вікном. Дістала з шухляди штани. Широкі, схожі на шаровари дітища парашута. Вийшла з своєї кімнати на кухню, де мама вже заварювала чай.
Суха, худа жінка, з волоссям кольору стиглої пшениці в якому заплутались сиві пасма. Її волосся було зібране в товсту косу, з якою вона спала. Поверх довгої, до п’ят, нічної сорочки, накинутий запраний, вицвілий від часу халат.
- Чай готовий, - навіть натяку на посмішку не з’явилось на губах моєї матусі. Навпаки, помітивши мої штани вона спохмурніла. – Доню, було б краще якби ти переодяглась.
- Мамо, на вулиці дощ, - я кивнула в бік заставленого калачиками і фіалками підвіконня. – І дуже холодно. Я замерзну в спідниці.
- Одінь ту що до долу. – запропонувала мати.
- Ні, вона намокне, забрудниться і буде плутатись між ніг, - я намагалась відстояти своє право одягати те, що вважаю за потрібне. Але натомість тільки завела матір:
- Штани для жінок це витівка диявола, штани мають носити чоловіки, а жінці це не личить. Апостол Павло сказав, що жінка не повинна одягати чоловічий одяг. Мерзенний перед Господом нашим кожний, хто одягає чоловічий одяг на жіноче тіло. Спочатку жінка одягає штани, а потім посягає на право чоловіка керувати сім’єю!
- Мамо, у мене навіть і чоловіка немає, - гірко всміхнулась про себе пригадавши Артура. Таким точно не покеруєш. Хоч в штанях ходи, хоч голяка бігай.
- Це і погано, треба щоб мужчина займався справами порятунку твоєї душі. А не я бідна стара, - мати сіла на табурет, підсовуючи до себе чашку з чаєм. – Гріх непокори матері в тобі сидить міцно, і ніякими вмовляннями з тебе його не витягнути.
- Ти ж сама розумієш, на все воля Божа, - я сьорбала чай з бубликом, чекаючи можливості втекти з дому.
- Так. Я молюсь, що Бог послав тобі достойного чоловіка, і здається Бог почув мої молитви, - вперше за ранок у матері осяялись очі.
Я підібралась, невже їй щось стало відомо про Артура? Але як?
- В неділю пастир чекатиме тебе на богослужінні, ти знаєш, що у нас щороку відбуваються благословення на заручини, приїде багато молоді, можливо і ти знайдеш свою пару, пастир сам особисто обіцяв тебе благословити, - я перевела подих, тільки зараз помітивши яка напружена була в ці кілька секунд.
- Добре, мам, благословення так благословення, - легко погодилась на прохання.
І сполоснувши порожню чашку, побігла на зупинку. Учора геть не було можливості працювати. Нахабні дії шефа так вибили мене з колії, що цифри стрибали і плавали перед очима, що вже казати про те, щоб доробити звіт. Тож вирішила сьогодні прийти раніше, і виконати роботу. Хотілось справити гарне враження на Аріну Львівну, яка так добре до мене ставилась.
Вітер виривав парасольку з рук, сипав пригоршнями води в обличчя. Я вимокла, і замерзла. Ледь встигала перестрибувати струмінці води, і оминати калюжі, але все одно відчувала, що туфельки повні води.
- Дівчино, - мене гунув хтось, і я неохоче зупинилась. Під носа сунули якесь посвідчення. – Чекайте. Я з поліції, у вас є вільна хвилинка?
- Є, - необачно погодилась я.
- Прекрасно, - над мною височів носатий поліцейський з піднятим до гори коміром куртки. – Нам дуже потрібна ваша допомога. Ходімо.
Нічого не розуміла, але покірно попленталась за ним в приміщення поліції. Час у мене і справді мався в запасі, хоча, якщо вони від мене хочуть щось надто довготривале, то боюсь із звітами я вже не встигну.
- У нас тут буде слідча дія, - крокуючи по коридору, і залишаючи на лінолеумі мокрі брудні сліди тим часом вводив мене в курс справи співробітник поліції. – А ви побудете пойнятою.
- А це довго? – поцікавилась про всяк випадок я. Почувала себе дуже ніяково як і завжди в присутності когось наділеного владою.
- Та п’ять хвилин, - пообіцяли мені. – Тут один розбійник напав на дівчину і обікрав її. Ми зараз будемо проводити впізнання, а ви підтвердите, що вона справді впізнала того чоловіка.
Мене завели в кабінет, і записали про мене відомості. Окрім мене було ще кілька поліцейських, коротковолоса блондинка, в супроводі імпозантного чоловіка в костюмі, очевидно її адвоката. І малий, брудний тип. Який як виявилось теж був понятим.
- Всі готові? – запитав чоловік у формі на чиїх поганах майоріло кілька зірочок. – Почнемо.
В кімнатці де ми були раптом стало світло, і я зрозуміла, що наш кабінет відділений скляною перегородкою, функцію якої я спочатку не зрозуміла, від іншого приміщення. З того боку скла стали заводити чоловіків і давати їм в руки номерки.
- Отож, Любов Антонівна, - звернувся поліцейський до блондинки. - Чи впізнаєте ви нападника?
- Так, - дівчина кивнула, і її тремтячий палець вказав на кремезного розпатланого типа з чималим синцем під оком. – Це він.
- Ви впевнені? – запитав у неї адвокат.
- Так, - дівчина впевнено кивнула. – Я поверталась з репетиції, в цій дурній перуці, в гримі, поспішала. Він притис мене до стіни, і я добре пам’ятаю цей хижий погляд, коли його…
- Не треба подробиць, - тут же перебив блондинку адвокат. – Все зрозуміло, це номер три.
- Дякуємо. Зараз розпишіться, - дівчині дали бланки. – Можете йти, не хвилюйтесь.
Адвокат вказав дівчині де ставити підписи, і вони вийшли.
- Тепер поняті, - чоловік у формі дістав цигарки, і м’яв пачку, поки його помічник показував мені і іншому чоловіка де ставити підписи. – Цим ви підтверджуєте, що потерпіла впізнала чоловіка під номером три.
Я швиденько поставила свій підпис, і чекала допоки теж можна буде піти. За склом було видно, як виводять людей, цікаво інші чотири чоловіка теж злочинці? Коли я вийшла в коридор, несподівано зіштовхнулась з номером три. Чоловік йшов розправивши плечі, ніби поруч не було охорони. Він нагородив мене зневажливим поглядом, від якого у мне мороз по шкірі пройшовся. Стало дуже незатишно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова», після закриття браузера.