Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варя не знала, скільки часу тривало її безпам'ятство. Періодично вона виринала з темряви, намагаючись зрозуміти, де вона і що з нею. Але як тільки вона намагалася хоч на чомусь сфокусувати погляд, у неї в голові починали стукати крихітні молоточки, невідступно і монотонно, все прискорюючи ритм і збільшуючи силу стуку до такої міри, поки Варя знову не рятувалася в благодатній темній тиші. Іноді їй здавалося, що все навколо заливає яскраво-біле сліпуче світло, воно проникало в кожен куточок, в кожну щілину, повністю поглинаючи інші кольори. Але раптом на тлі цього білого кольору з'являлося незнайоме чоловіче обличчя з великими чорними очима. Воно нахилялося над нею, його губи щось говорили, але Варя нічого не могла розібрати. Все знову пливло і все знову покривала пітьма.

Виринула вона в зовсім незнайомій білій кімнаті. Поряд мірно попискували якісь прилади, а поруч з її ліжком, відкинувшись на спинку стільця, спав незнайомий чоловік. У нього було темне злегка хвилясте волосся, зачесане назад, худорляве обличчя з правильним вузьким носом, чітко окресленими губами і вольовим підборіддям. На його плечі був накинутий білий халат, під яким було видно світлу футболку, яка щільно облягала його широкі плечі і фактурний торс. Чоловік був гарний, Варя мимоволі замилувалася їм.

Раптом його вії затремтіли, він відкрив очі, відразу спрямувавши погляд на Варю. Але зустрівшись з нею поглядом, різко встав, схилившись над нею, взяв її за руку і запитав:

- Нарешті ти прийшла до тями. Як ти себе почуваєш?

- Де я? І хто Ви такий? - відповіла Варя питанням на питання.

- Ти в лікарні, тебе збила машина. А я твій чоловік. Ти що мене не впізнаєш?

Варя розгубилася від такої відповіді, машину, що летіла на неї, вона відразу ж згадала, отже, її дійсно збили, але звідки у неї міг взятися чоловік, цього вона зрозуміти не могла.

- Я Вас не знаю, - сказала вона з побоюванням. - У мене немає чоловіка, я незаміжня.

Дівчина була на сто відсотків впевнена в тому, що говорила, але він подивився на неї зі стурбованим виглядом і вимовив, ласкаво погладжуючи по руці:

- Ліз, ти тільки не хвилюйся. Я зараз піду пошукаю лікаря. Зараз все проясниться.

Варя хотіла йому сказати, що він не за ту її приймає, що вона не Ліз, але не встигла і рота розкрити, як він стрімко вийшов з палати. Вона хотіла його утримати, спробувала сісти, але це їй не вдалося, біль пронизав усе тіло, стало важко дихати, а кожен вдих відгукувався болем у грудях. Здавалося, що вона витратила усі сили, стеля палати знову почала невблаганно обертатися, і щоб зупинити її круговий танок Варя щільно заплющила очі і намагалася відновити дихання.

Раптом Варя почула, як рипнули двері палати, вона відкрила очі і побачила Алекса, що наближався до її ліжка.

- Що далеко від мене не вдалося втекти? - запитав він замість привітання.

- Як Ви мене знайшли? І що Вам від мене зараз потрібно? Адже я не потрапила в поліцію, - запитала Варя слабким голосом.

- Та вже, змусила ти мене пометушитися, поки я тебе знайшов. Добре, що сумочка з твоїм телефоном залишилася на яхті, тобі стала надзвонювати якась Марійка, а коли я не відповів на її дзвінки, вона надіслала купу смс з питаннями про твоє місце знаходження та проханнями їй передзвонити. Тоді я зрозумів, що ти не повернулася додому. Оскільки поліція не прибула на яхту, я прийшов до висновку, що і туди ти не потрапила. Не знаю чому, я став обдзвонювати лікарні. І ось я тут, - закінчив він із задоволеною посмішкою.

- Але Ви так і не сказали, що Вам від мене потрібно.

- Я тобі казав, що мені необхідно, щоб ти тримала язик за зубами, і не заявляла в поліцію про подію на яхті. Ось скажи, що ти розповіла Дмитру? Чому він вилетів з палати?

- Дмитро - це хто? - запитала Варя, нічого не зрозумівши.

- Не прикидайся ідіоткою! - почав над нею нависати Алекс. - Це чоловік Ліз. Він увесь цей час був тут з тобою. Ці кретини зі швидкої, коли тебе забирали, знайшли сумочку Ліз з телефоном, вирішили повідомити родичам. І замість того, щоб мені зателефонувати, вони набрали номер Дмитра, її поки що чоловіка. Так що ти йому сказала?

- Якщо Ви про того чоловіка, який був тут, то я йому сказала, що я його не знаю, що у мене не може бути чоловіка, тому що я незаміжня.

- Дідько! - Алекс випростався і почав нервово ходити по палаті. - Якщо він зрозуміє, що ти не Ліз, він буде її шукати, а це поліція і розголос. Потрібно щось придумати і швидко.

- Стоп! - він знову повернувся до Варі. - Якщо він вважає, що ти його дружина, не будемо порушувати його впевненість. Ти не захотіла грати роль Ліз на яхті, тепер доведеться побути нею трохи довше, поки Дмитро не відвезе тебе на Україну, де ти з ним розлучишся і потім зможеш піти на всі чотири сторони. Мені головне, щоб він звідси забрався. А те, що ти заявила, що його не знаєш, нам навіть на руку. Будеш розігрувати амнезію, тим більше що по голові тобі добре дісталося.

Дівчина заперечливо замотала головою:

- Ні! На мене не розраховуйте. Ніяку амнезію я розігрувати не збираюся!

- Послухай, я заплачу, - продовжував наполягати Алекс. - Скільки тобі обіцяла Ліз? Дві тисячі євро. Я дам вдвічі більше.

- Я не збираюся заробляти таким чином. Це низько, - обурилася Варя. - Мені не потрібні Ваші гроші!

- А я впевнений, що вони тобі просто необхідні, - перервав він її. - Справа в тому, що крім твоєї подружки тобі ще дзвонила твоя сестра, і навіть не розібравшись хто я, зі сльозами просила передати, що ваша мати у лікарні, терміново потрібна пересадка серцевого клапана. Так ось я сьогодні ж перерахую гроші на який скажеш рахунок і домовлюся зі знайомим професором про операцію в Київському інституті серця, якщо ти виконаєш мої умови. Тобі вирішувати.

У Варі все похололо всередині, тривога за матір залізною рукою стиснула серце, так що сльози виступили з очей. Вона могла її врятувати своєю згодою, але голос совісті не дозволяв прийняти пропозицію Алекса. Вже краще вона попросить в борг у знайомих, візьме кредит у банку, але тільки не ця вистава. Поки дівчина сумнівалася, він знову навис над нею, схопив її руку, боляче стиснувши, і просто прогарчав їй в обличчя: