Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Правильно, - для загальної атмосфери, Ліам навіть пальцями клацнув у повітрі, на перед схвалюючи цей варіант, а далі, поправивши шкіряний камзол безрукавку, направився до сходів, не чекаючи нікого.

Таіра тільки очі прикрила томно, адже з роками навчилася контролювати гнів в середині. Одягнувши намальовану посмішку, вона послідувала за ним тінню, рівноцінно так, як і обіцяла Тодей Бару Прайму, відкинувши гордість та упередження.

- Ти не можеш собі дозволити бути настільки необачним, щоб у відкриту відвідувати притон розпусти, - порівнявшись плечем з наступником, вона напрочуд спокійно озвучувала своє бачення справ, ніби не сварила за подібну неприйнятну для спадкоємця трону поведінку, а просто попереджала. - Ти - син Прайма. Якщо хочеш подібної розваги, вибери собі наложницю серед прислуги, або з наближених до трону. Ніхто тобі й слова не скаже, - продовжувала спокійно говорити на цю тему, розуміючи, що чоловічі потреби все ж треба задовольняти, але їх можна задовольняти з меншою шкодою для трону.

- Хм, - протягнув Ліам демонстративно. – Дай подумати, - навіть зупинився, зробивши вигляд, що він зараз знаходиться у важливих роздумах та згодом, заглядаючи в очі новому раднику, озвучив свою відповідь: – Ні. Я тобі вже пропонував таку роль і ти відмовилася, а інша мені не потрібна, тож вважай, що це твоя провина, бо ти не змогла задовольнити потреби спадкоємця. - Кліпнув оком грайливо та зірвавшись, продовжив свій шлях, вже спускаючись сходами, аби швидше покинути стіни алькасару.

- Ведеш себе, як хлопчисько, - не здавалася дівчина. Зовсім скоро наздогнавши красеня, якого готова була вбити та не показувала цього.

- Піро, ти щось чув? – гукнув чоловік до білявого. - Не можу зрозуміти, але щось зудить над вухом.

Помічник не став відповідати на його питання, а лише посміхнувся лукаво, пускаючи Таірі зловтішні погляди, як розплату за те, що вона його нещодавно присоромила перед цілою роздягальнею дівчат.

У подібних перепалках пройшов деякий час, за який трійця встигла не тільки покинути територію алькасару, а й подолати значну відстань, цілеспрямовано петляючи вуличками Таруму. Будинки у тому районі, всі, як один, мали невеликі вікна та світле забарвлення фасаду, але була там ще одна будівля, яка надто виділялася архітектурним стилем, кольором та яскраво-червоними широкими стрічками, які приваблювали прохожих чоловічої статі, ніби комах на світло.

- Вибачте, жінкам сюди не можна, - мовив кремезний охоронець на дверях, коли делегація з трьох персон піднялася сходами до входу.

Виставивши перед собою спис, він перегородив шлях тільки Таірі, без проблем пропустивши чоловіків вперед і це розізлило її.

- Відійди! – мовила сталевим голосом дівчина та спробувала відсторонити нахабу, який перешкоджав їй, але дівоча вправність у цьому випадку безсумнівно поступалася більше ніж сто кілограмовому громилі.

- Вона з Вами? – звернувся лисий здоров’як до Ліама та Піро, що трохи призупинилися, аби подивитися на виставу.

- Вона? – перепитав наступник Прайма, швидко склавши два плюс два. - Ні. Не знаю її. Прив’язалася по дорозі, - додав впевнено та розплившись в глузливій посмішці, пройшов далі, залишивши нав’язливу няньку саму розбиратися зі своїми проблемами.