Читати книгу - "Дозволь бути поруч, Адалін Черно"

— Рада за неї.

Я справді рада. Знаю, як Макар хвилювався за матір, хоч жодного разу мені не говорив. Я просто бачила, як він дбає про неї, як допомагає дійти до ліжка і знімає брудне взуття, як прибирає зі столу пляшки із залишками алкоголю. Я б так не змогла.

Виховання, звісно, далося взнаки. Я росла в любові й затишку, одягалася в брендовий одяг і спала на шовкових простирадлах. Макар довгий час не приводив мене додому. Я просилася, вимагала, влаштовувала скандали й ображалася, але він наполегливо відмовляв. Я прийшла до нього потай. Дізналася в друзів адресу і приїхала з тортом та пачкою соку. Хотіла познайомитися з його мамою, а зіткнулася ніс до носа з реальністю. Сірою, похмурою й убогою.

Я знала, що Макар був із бідної сім’ї, знала, що йому доводиться заробляти самому, тому що зарплати матері на все не вистачає. Усе це мене не хвилювало, адже я його кохала. Змиритися з алкоголізмом його матері було складніше. Я стільки всього йому наговорила, що навіть роки потому соромно. Адже він ні в чому не винен, а я не змогла стриматися. Він тоді пхнув мені торт у руки й попросив більше ніколи не приходити, а я однаково прийшла. За тиждень, коли зрозуміла, що дихати без нього нестерпно.