Читати книгу - "О, мій Бос, Ірен Васильєва"

Майкл

Черговий вимотуючий робочий день розпочався. Як завжди, мама з самого ранку телефонними дзвінками дістала.

Чи бачите, онуків їй подавай. І дружину мені вже підібрала. А моєї думки не те, що забули запитати, а навіть у плани запитувати не входило. Чи хочу я взагалі одружуватися нікого не цікавило.

Ще й особисту помічницю Мілу довелося звільнити. Дістала вже. Допомоги від неї ніякої, а ось проблем із неправильною документацією додалося. У мене взагалі склалося таке враження, що вона навіть школу забула закінчити. Не дівчина, а суцільний силікон. Який вона закачала у всі можливі та неможливі місця. У набір до всього весь час розмовляла по телефону в особистих цілях.

Та що там казати. Вона навіть мене, безпосереднього начальника перебивала, коли дзвонив її чортовий мобільник.

Чи то нарада, чи важливі особисті переговори. Вкидала записи, які до того ж мала вести якісно та уважно, щоб скласти потрібні договори та підготувати перелік документації.

Кидала свої чортові обов'язки, за які я їй плачу і вмотувала розмовляти по телефону. Мобільник найважливіше.

Обговорення речей також на першому місці.

Звільнив би одразу. Або придушив своїми руками. Але, на превеликий мій жаль не міг.

Це якраз була чергова кандидатка від рідної та улюбленої матусі на роль моєї дружини. Довелося потерпіти з тиждень, завалювати роботою, покрикувати. Ну коротше чекав, поки сама не витримає та звалить.

Але треба визнати. Дівчина виявилася досить наполегливою.

Я кричав на неї так, що не здивуюсь якщо співробітники на пару поверхів нижче нас чули. А цій хоч би що.

Сидить, очима плескає і киває як пустоголова лялька.

Але й у мене нервова система вміє приносити сюрпризи. І вміє вибухати.

Ще одна нарада, звук її чортового мобільника і мене накрило.

Накрило так, що я вирвав з її рук чортів апарат і викинув його з вікна офісу тридцятого поверху.

Що було далі, навіть згадувати гидко.

Море соплів, істерик та звинувачень.

Дзвінки від мами та крики за скривджену та ображену «майбутню дружину».

А потім тиша та спокій.

Так, повинен визнати роботи додалося без помічника.

Хоч вона багато балакала не по справі, але якусь роботу все ж таки виконувала.

Хоча про що це я.

Воно того варте. Потрібно було раніше викинути її мобільник. Його господиня звалила слідом за ним.

І настала довгоочікувана тиша.

***

Через не хочу, дотяг себе до офісу.

У приймальні повно народу. Незабаром треба починати співбесіду на вакантне місце помічника, а так не хочеться. Відділ кадрів уже підібрав десять гідних кандидатур, але останнє слово за мною.

Намагався пройти до свого кабінету, але не вийшло. Мене грубо смикнули за руку і зупинили.

- Гей, у чергу. Ми тут сидимо хвилин сорок. Прийшов останній, а лізеш тут без черги.

Сказати що я здивувався такому привітанню, значить нічого не сказати. Від несподіванки та здивування втратив дар мови. Жорсткою хваткою, за руку мене тримала симпатична молода особа. З пишною шевелюрою рудого волосся. Струнка фігурка. А ніжки такі довгі. Мій погляд затримався на соковитих губах. Як же захотілося їх вкусити.

Інша група людей теж стала її підтримувати. Мовляв, куди це я зібрався без черги. Зважаючи на все, ніхто з них, влаштовуючись на роботу, не спромігся пошукати інформацію про господаря компанії. Мене навіть в обличчя не впізнали.

Настрій взагалі зник.

Підкоряючись грізному погляду тієї ж «милої» дівчини, вмостився у своїй приймальні, і сиджу, чекаю. Тільки чого власне кажучи чекаю, сам не знаю.

Через хвилин сорок, кілька перших кандидаток пішло. Пиняючи мене не добрими словами.

Мовляв призначив співбесіду козел такий, а сам не прийшов.

Ще через годину пішла друга велика їх частина.

І ті теж не скупилися «добрими» словами на мою адресу.

Треба визнати, досить пізнавальні вийшли посиденьки.

Навіть трохи повеселився, спостерігаючи за суперечками між дамами.

За дві години, які планував витратити на співбесіду кандидаток, залишилося лише дві.

А мені прямо стало цікаво, хто з них має велику витримку. Ось хто залишиться останнім, того і візьму на роботу.

А сам подумки зробив ставку на руду. Аж надто вона сподобалася мені.

Я навіть весело провів час, «чекаючи!. Милі на вигляд дамочки, як виявилося, були зовсім не милими. Прям як змії готові вкусити будь-якої миті. І те, що вони говорили про керівництво (а в даному випадку про мене), так взагалі страшно стало. Я подумки подякував тій, яка мене зупинила і не дозволила пройти повз, дозволивши все це почути. І, до речі, від неї я взагалі нічого поганого не чув. Вона мовчки сиділа, копаючись у своєму телефоні і постійно поглядала на годинник.