Читати книгу - "Я (не) втечу від тебе., Марі Керімей"

— Як ти сказала? Амбали? — Він ще дужче розсміявся, розливаючи, віскі по підлозі. — Ти мене насмішила, — але в одну мить його обличчя стало знову кам’яне, наче й не сміявся зовсім.

«Так швидко змінив міміку? — дивувалась я»

— Так, чому я тут? Що вам потрібно? — Я піддалася вперед і підняла брови. — Ви ж отримали все, що хотіли, у мене більше нічого не має, — розвела я руки в сторони, даючи змогу так і думати. Та, що тут думати. Я дійсно гола й боса. Перебільшую, звісно.

Його обличчя перекосила злість. Зуби заскреготіли так, немов він їх точить, щоби потім мені відгризти шию. А віски, яке тримав у руках поставив на стіл із таким гуркотом, що я аж скрикнула з переляку.

— В тебе є дещо ще! — Встав і підійшов до мене. Так близько, від чого я відчувала знову страх. Двома пальцями підняв моє підборіддя, змушуючи, підняти голову й подивитися йому в очі. — Ти сама… — після його слів, здавалось, моє серце проб’є грудну клітку.

— Але навіщо я вам? — Здивовано відповіла. — У вас же, може, бути багато всяких моделей. А я… — я зам’ялася не знаючи, як сказати. — Я проста дівчина, — тяжко видихнула й закрила очі.

— Ти не проста дівчина. У тобі тече аристократична кров, — Олександр сів біля мене. Я повернула до нього обличчя, вдивляючись, у нього. Шукала, щось нейтральне, щось таке типу він жартує, чи ще, щось… Я не розуміла такого його пориву до моєї аристократичності.

— Ви про що? — Запитала, опустивши голову, почала перебирати пальці.

— Твої батьки були досить відомими людьми. І вони з благородного роду.

— І що! І що з того?! Їх більше немає! — Не знаю, що мене так розізлило, але я не могла себе стримати. Я різко встала з дивану, а потім побачила розлючене обличчя Олександра, різко сіла назад.

Повисла тяжка пауза. Я закрила очі, щоби, хоча б трішки заспокоїтись. Олександр же сидів і дивився на мене. Обличчя його вже не виглядало злим, а досить спокійним. Я ще раз здивувалася його манері швидко змінювати міміку.

«Чому він так швидко міняє вираз обличчя? — знову лунало в моїй голові»

Олександр махнув рукою охоронцям і ті без жодних, зайвих слів, усе зрозуміли та вийшли. Залишаючи нас у двох. Я нервово подивилася на нього. Він посміхався. Узяв мене за руку і трішки сильно стис.

— Ти мені потрібна, — тихо прошепотів Олександр.

— Для чого? — Здавлено запитала. Не розуміючи, що відбувається.

Олександр присунувся ближче та обхопив рукою мою талію, подивився в очі. Мої ж бігали зі сторони в сторону. Я не знала, де себе подіти.

— Знаєш… — він почав роздивлятися моє обличчя, а його рука повільно наближалася до спідниці. Мене судомно перетіпувало. Я старалася відсунутись, але його рука стисла моє стегно до болю. Я скрикнула й закусила губу до крові. — Я хочу тебе, — ці три слова Олександр прошепотів мені на вухо.

— Не треба, — злякано заговорила та навіть почала заїкатись. Я більше не витримаю знущань зі свого тіла.

Він не чув мене. Його хвилювали тільки мої стегна. Олександр стискав їх сильно й жорстоко, щоби залишалися синці. Його нахабний рот кусав мою шию. Визиваючи в мені не зрозумілу хвилю емоцій. Я знову починаю думати, що божевільна! Бо від його доторків на мене надходила хвиля збудження.

Олександр розвів мені ноги та заліз своєю рукою в трусики. Просовуючи в мене вказівний палець. Посміхнувся, отримавши бажане. Я розуміла його посмішку, адже сама відчувала, що трусики, то в мене були мокрі.

Він підняв на мене свій затуманений погляд та припав до моїх губ із поцілунком, продовжуючи мучити мій і без того набухлий клітор своїм пальцем. Я спробувала відвести голову вбік, але Олександру це не сподобалось. Він боляче стис моє підборіддя двома пальцями та розвернув до себе, змушуючи дивитися тільки в його обличчя.

— Ніколи не відвертайся від мене! Зрозуміла?! — Пригрозив, знову припадаючи до моїх губ. Жадібно, по господарські. Наче то тільки його територія. Не розумію, як, але я впустила його язик до свого рот. І сама почала цілувати його у відповідь.

Коли Олександра відчув, що я відповідаю, то жадібно відірвався від поцілунку. Лишаючи мене в сум’ятті. Хвилина і я вже стою колінами на дивані.

Він із жадібністю задер мою спідницю до самих грудей і розірвав мої трусики. Я перелякалась, але це була хвилина страху, а потім на мене нахлинуло таке задоволення. Не думала, що мені це сподобається. Він розстібнув пояс. Зняв штани разом із боксерками, різко увійшов у мене викрадаючи з моїх губ хриплі стогони. Змушуючи вчепитися руками в стінку дивана. Я закусила губ, коли він почав рухатися в мені.

Олександр рухався швидко, сильними товчками, вбиваючи, у мене все сильніше. Заповнюючи мене собою. Я стогнала під ним, рухаючись, йому на зустріч. Заставляючи і його стогнати. Ми рухалися так швидко, що голова йшла кругом. Навіть дихати було тяжко.

Я вже доходила до піку, це був мій перший оргазм і такий сильний, що я навіть викрикнула Олександра ім’я. Він кінчив одразу після мене з тяжким стогоном.

Чоловік повалився на мене зверху. Потім сповз на підлогу тягнучи моє знеможіле тіло за собою. Обійняв міцно. Не випускаючи зі своєї сталевої хватки. Ми довго лежали, вирівнюючи, дихання.

— Ти моя, — прошепотів Олександр мені в потилицю, а я лише задумливо мовчала.

Цікаво… Цього разу я не відштовхувала його. Мені подобалася його грубість. Може, я і в правду божевільна?

Ще трохи полежавши, Олександр встав. Потягнув мене за собою, починаючи застібати штани. Я ж почала спускати спідницю, поправляючи, одяг.

— Тепер я можу йти? — Тихо запитала, вдивляючись, у його обличчя. Мені хотілося поскоріше втекти, щоби змити цей сором із себе. Адже я отримувала задоволення від свого гвалтівника. Мені настільки було соромно та огидно від самої себе.

— Ні! Ти нікуди не підеш! — Закричав, а на його обличчі знову застигла та кам’яна гримаса. От зараз мені дійсно стало страшно. — Ти будеш жити тут, — він обвів руками простору вітальню. А я помахала головою, не бажаючи, слухати. — На навчання тебе буде возити охорона, а з роботи ти звільнишся. — Олександр сів на диван і взяв у руки стакан із віски. — Ти мене зрозуміла? — Чоловік подивився на мене з холодними очима. Хіба такі бувають? Самі очі зелені, але такі холодні, мов океанна брила.