Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Спадкоємець дивився на мене, відкрито насміхаючись, а мені так і хотілось заїхати по його ідеальній щелепі.

Ми все дивились одне на одного, я — сердито, а він з відкритою білозубою посмішкою, неначе зваблював. Не брехатиму, чорт забирай, та він вже звабив мене! Але поки що додому я хочу більше!

В якусь мить його зіниці стали вертикальними, а посмішка стала нагадувати вищир.

Я навіть розгубилась, адже вперше бачу його таким. Помітивши мій прискіпливий погляд, принц знову натягнув на уста посмішку, але очі видавали його з тельбухами.

—Нам час повертатись. —досить серйозно мовив він, простягаючи мені руку. —Мосьє. Дозвольте допомогти.

—Пф. —я фиркнула, повертаючись до нього лівим боком. —Сама доберусь.

І не чекаючи на його увагу я почимчикувала... я куди я йду?

—Нам в іншу сторону! —гукнуло це зарозуміле чудовисько, змушуючи мене різко зупинитись. Коли він почав тихо реготати, я відчула, як жар приливає до щік. От же ящірка повзуча.

Рвучко розвернувшись та щільніше закутавшись у плащ, я пішла в іншому напрямку, і як тільки проходила повз принца, ніби ненароком вдарила його своїм волоссям.

Він ледь стримав ще один смішок, а я ледь стримала свої кулаки, що мріяли зустрітись з його ніжною шкірою. Я навіть не здивуюсь, якщо у цього коханого спадкоємця шкіра ніжніша, ніж у мене.

—Мосьє, я вам так і не представився. —йдучи позаду та склавши руки за спиною, мовив дракон. —Дозвольте...

—А навіщо? —грубо перебила я, навіть не повертаючи до нього голови. —Ви старший принц, ми ваші маріонетки, ви обираєте дружину, а ми страждаємо через розлуку з рідними. Сподіваюсь, я ясно дала знати, якої думки про вас та вам подібним.

Декілька секунд ми йшли мовчки по витоптаній доріжці, а коли настав час обирати, у яку ж сторону повертати, я почала тупцювати на місці.

—Нам сюди. —галантно вказав принц рукою, трохи схиляючи корпус. Мдааа, такі манери мені й не снились. Якось попросила свого колишнього доглядати за мною, дверцята автівки відкривати, квіти дарувати. Так це дурко мені лоба побило, коли в машину штовхав. А потім ще й в річку кинув НАВМИСНО щоб урятувати, але не врахував того, що осінь — це вам не літо, і буде ой як холодно. На цьому і закінчились усі мої спроби будувати стосунки.

—Я хотів би пояснити вам усе. —подав ознаки життя дракон. —Ви тут не рабині і не полонянки, усі обрані тут лише на короткому відпочинку. І, повірте, я не зроблю вас фавориткою проти вашої ж волі. Усі дівчата тут з власної згоди і...

—З власної? — я різко зупинилась, ледь не збиваючи принца з ніг. —А я не хотіла сюди! І бажання ніякого на “відпочинок” відправлятись не мала.

Зло глянувши на нього, я продовжила свій шлях... не знаю, куди ми йдемо, але краще кудись йти ніж дивитись на нього.

—Майже всі землянки так реагували, а потім змінювали свою думку. —він поспішив додати, немов передчував, що зараз я заведусь і хрін він мене зупинить. —Але ще раз наголошую, вас відправлять додому відразу ж після закінчення відбору. Тому спробуйте отримувати насолоду від усього, що вас оточує і будьте певні, що шкоди вам тут не завдадуть.

—Справді? —мої очі загорілись, мов у малої дитини і я була рада, що принц плентається збоку, а не навпаки. -Ви обіцяєте відправити мене додому після закінчення відбору?

—Ну, якщо ви, звичайно, не станете моєю фавориткою.

Я знову зупинилась, але цього разу принц був обережнішим, тому вчасно зупинився в декількох сантиметрах від мене. Рвучко обернувшись до нього, я ледь не зачепила його груди своїм носом, а потім повільно підійняла голову.

—Моя наставниця казала, що мені обов’язково треба пройти відбір фавориток, інакше заміж мене візьмуть герцоги і лорди, і тоді я ніколи додому не потраплю! —почала швидко тараторити я, трохи збентежена його близькістю. Але й відступати я не збиралась, це буде виглядати, як мінімум, дивно.

Принц хмикнув, схиляючи голову на бік.

—Ще раз кажу, без вашої згоди вас і за руку не триматимуть. Але якщо ви станете моєю фавориткою, відразу ж можете забути про дім, сім’ю, свою планету і все, що з нею пов’язано.

Декілька секунд я здивовано кліпала очима, не вірячи своїм вухам. Та мене ж надули! Хелен, стара шкапа, казала, що додому нікого не відправляють, та й якщо фавориткою не стану, то точно додому не потраплю. А чому? Тому що тут я рабиня, і думки моєї не питають.

—От відьма... -тихо вилаялась я, а брови принца поповзли вгору.

—Це ви про кого?

—Хелен, чортиця. Наставниця моя. —з легкою посмішкою пояснила, радіючи, що не все втрачено.

—Тоді я цілком вас підтримую. —дракон почав загадково посміхатись, а потім нахилився ближче до мого вуха. Якщо він ще декілька разів ось так зробить, клянусь, зомлію на місці! —Хелен ще та відьма.

Почувши це, я почала тихо сміятись, роблячи крок назад. Не треба нам експериментувати з близькістю та грати в гру “Хто довше стримається.”

Прочистивши горло, я знову продовжила наш шлях, йдучи не так обурено, як хвилинами раніше.

—Отже, ви стверджуєте, —з поставою самої принцеси, почала я. —що заміж я не вийду без бажання, і додому повернусь. Але є одне “але”! Мені треба зробити усе, аби не стати вашою фавориткою.

Я ледь в долоньки не заплескала, як тільки склала двічі два.

—Не поспішайте, мосьє. —він повернув на своє обличчя ту саму нахабну посмішку, а ходьба його тепер нагадувала граційне пересування лінивого кота. Мені ще вчитись і вчитись ось так ходити! —Адже ви сподобались мені, і я маю в намірах добряче приглянутись до вас та ваших манер.

Мої очі перетворились на п’ять копійок, а мозок кричав SOS.

—Але вам подобаються стрункі осички, а не губаті відьми. Та й манерами від мене не несе. А ще я жахливо незграбна й танцювати не вмію! І взагалі, у школі погано навчалась, двійки завжди отримувала. —не знаю, йому це я доводила чи самій собі, але крім сміху зі сторони дракона я нічого не почула. Ага, геть смішно!