Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

Легкими скрадливими кроками Джин обережно наближалася до своєї здобичі. Ледь дихаючи, зосередившись лише на тім, що бачило її гостре око. Лякливо поводячи вухами, прислухаючись до кожного шарудіння, лань боязко покусувала верхівки торішньої порослі.  Раптом  Джин завмерла, натягнула тятиву, в наступну мить випустила  співаючу стрілу. Та видала знайомий свист, але швидконогій лані вдалося сховатися раніше, ніж  стріла встигла встромитися в стовбур дерева, поруч з яким вона щойно стояла. Дівчина зітхнула з гірким розчаруванням, вже уявляючи собі нещасні від голоду очі молодшої сестрички і розгублене обличчя своєї матері. Вони кілька днів жували одні мерзлі корінці, і Джин відчувала, що просто зобов'язана добути хоч якоїсь їжі, подумки даючи собі обіцянку не повертатися додому без здобичі.

У свої чотирнадцять з хвостиком Джин виявилася єдиним годувальником у родині. Досить непогано володіючи списом і луком, більшу частину часу, особливо в тяжкі зимові місяці, вона проводила у лісі. У цьому витонченому маленькому тілі з величезною силою духу накопичилося достатньо відваги та рішучості, щоб вирушати одній навіть в темні непролазні хащі . Не щоразу, але досить часто вона поверталася з полювання не з порожніми руками, з дитячим запалом пишаючись своїми успіхами. Сьогодні Джин як ніколи мріяла, щоб удача зачепила її своїм хвостом. Вона не могла допустити, щоб її близькі пережили ще одну неймовірно довгу, холодну і страшну голодну ніч.

Їсти хотілося так сильно, що чи не самій слід було гілки жувати. Лишалося спробувати себе на річці.  Лісом вона вже за сьогодні так набігалася, що сил майже не лишилося.

Так само тихо крадучись, торкаючись землі лише частиною стопи, Джин пробралася до берега, з прикрістю помітивши там юнака, що стояв по коліна у воді. І це взимку! Нахилившись, він вдивлявся в воду, нишпорячи рукою по дну між каменів, ніби щось втратив. Судячи з його широкоплечої ставної фігури, затягнутої в драконівську кольчугу,  — це був владика. Але Джин засмутило навіть не це, а те, що її риболовля, схоже, теж провалилася. Сьогодні їй відчайдушно не щастило. Прикривши очі, дівчина пригнічено зітхнула, стримуючи в собі стогін болю.

Коли ж вона знову відкрила свої фіалкові очі, він вже стояв перед нею. Посміхаючись хижо і грайливо. Такий самий вираз очей бував у їхнього пса, коли той збирався поганяти кошенят. Але Джин була так змучена, що, по-перше, зустрівшись віч-на-віч з владикою,  вона не зазнала звичного почуття страху , який, зазвичай, огортав людей перед владиками, а, по-друге, вона геть забула, що перед владикою слід одразу впасти на коліна.

Джин дивилася на нього і все не могла второпати, як він її помітив, адже вона ж ховалася за високими валунами? Невже почув зітхання?

- Що ти тут робиш,  дрібниця оката? - з властивою зарозумілістю запитав її юний владика.

- Полюю, - ледь чутно видавила Джин, вирішивши, що падати на коліна вже запізно.

- Полюєш?! - з презирливістю пирхнув він. - Це вже угіддя владик, наложникам тут шастати заборонено!

- Я знаю. Просто не помітила, як перетнула кордон, переслідуючи лань, - збрехала дівчина, розуміючи, що владика відчуває її брехню.

- І ти, мабуть, хотіла вбити лань ось цим? - знову скривився він, киваючи на її лук. - Та цим навіть шишки з сосни не збити!

- Неправда, я приносила і зайців, і птицю, - ображено стрепенулася Джин, із запізненням згадавши, з ким вона розмовляє.

- Ну ж бо не сперечайся, я краще знаю! Дай но сюди! - владно зажадав юний владика, скептично оглянувши лук, раптом взяв  і зламав  його об своє коліно.

Закусивши губу, відчуваючи, як серце обливається кров'ю, Джин насилу змовчала, відводячи погляд убік. Перечити владиці означало страшну смерть. А вона була потрібна живою своїй сім'ї, Джин думала лише про це.

- А до річки чого прийшла, рибкою мабуть поласувати захотілося?

Спалахнувши відчаєм, Джин відповіла досить різко:

- Моя молодша сестра і мати вже кілька днів крім мерзлих коренів лопуха нічого іншого у роті не мали, і якщо я не добуду м'яса , вони ослабнуть і помруть, але тобі ж на це наплювати! Невже якась рибина ...

- Спочатку одна рибина, потім сюди припхається все ваше село, мовляв, теж з голоду пухнемо - і ось вже немає цілого косяка. Закон на те і є закон, щоб його дотримуватися. Хто ж вам винен, що ви такі кволі, та до того ж ще й дівчат на полювання почали відправляти. Що ж ти, мисливиця, лань проґавила поки вона по вашому лісі бігла? О, так, цими ж стрілами тільки в вухах і колупатися! - знущаючись протягнув юнак, скинувши підборіддя.

Джин до болю зачепили його слова. Вона раптом згадала, як до крові позбивала собі всі пальці, виготовляючи ці стріли, як пхикала сьогодні від голоду маленька Ірма - і від пекучої образи у неї самої навернулися сльози. Від чого Джин одразу поспішно опустила очі. Їй не хотілося, щоб владика потішався над її слабкістю. Але від безпорадності в ній спалахнула злість, причому така, що, метнувши на нього свій погляд, дівчина була готова спопелити ним самого дракона.

Але його це тільки насмішило.

- Даю тобі одну спробу. Зловиш рибку - вона твоя! Давай, малечо, покажи, на що здатна, - підкупаючим солодким тоном протягнув владика, посміхаючись, дивлячись на те, як дівчина рішуче повернула до річки.

Ще тільки пробираючись сюди з лісу, Джин планувала настромити рибу на спис, примостившись десь на каменях. Це зайняло б якийсь час, проте, шанси були. Але тепер рибину потрібно було зловити конче, причому з першої спроби. По верхівках кам'яних стовпів дівчина дісталася майже до середини річки, в цьому місці було глибоко, зате риба водилася велика. Вода була чистою і прозорою, немов роса, але моторошно холодною, як і поверхня каменю, на якому вона вмостилася. Проте, Джин не звертала зараз на це ніякої уваги. Вона сконцентрувалася на тіні, що прослизнула поряд.  Джин вдарила списом, швидко підчепивши рибину, але та виявилася настільки великою і сильною, що, смикнувшись, потягла за собою і дівчину.