Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

На мить перед очима миготять чорні крапки, наче бомбардир хоче натякнути на дещо конкретне, лише називаючи мене на ім'я.

Але Резник наганяє мене, і ми смикано зустрічаємося поглядами, і можна вільно видихнути — він вочевидь нічого не знає.

— У будівлі заборонено розпивати алкогольні напої, навіть нам. Але якщо ти попросиш, тобі дозволять, точно.

Він іде спиною вперед, звернений обличчям прямо до мене.

Знову із закинутою на плече спортивною сумкою і з вологим після душу волоссям. Воно неслухняне й дике, навіть у такому стані. Його сірі очі — пекуче холодні, і їхній настирливий погляд відчувається як дотик теплої шкіри до криги.

— Я не збиралася розпивати алкоголь у будівлі. Вибач, хіба тобі нема чим зайнятися? — беру бика за роги й даю йому зрозуміти, що його увагу тут не зустрінуть гостинністю.

Бо це безперечно увага до мене.

У нього не просто стояк на мене. А стояк на презирство до мене.

Я вчора вночі проаналізувала нашу "розмову" в кабінеті і зрозуміла, що Резник твердо впевнений у тому, що мене засунули сюди явно не за заслугами в статусі лікаря чи медсестри. Він упевнений, що я чиясь коханка або навіть фанатка під прикриттям.

У певному сенсі хокеїст має рацію. Щоправда, я ні з ким не сплю і точно не є прихильницею ні хокею, ні гравців команди "Скалозубів".

— Сьогодні Корній повідомив нас, що огляди плануються кожні три дні. Після твоєї роботи над відеоаналітикою, — такої зневаги в голосі я ще не чула. — А ти хто, Рита Шаповалова? Ми ось із хлопцями не в курсі. Яка в тебе кваліфікація?

— А ти — капітан команди, що говориш за всіх хлопців?

Я нарешті зупиняюся, бо втомлююся рухатися таким чином.

Чесно кажу, боюся впасти в його присутності і боюся впасти прямо на хокеїста. Точніше, врізатися в нього, бо повалити таку тушу не змогли б і три мої копії.

Резник гальмує праворуч, стискаючи лямку сумки в руці сильніше, і ніби... перегороджує мій подальший шлях. Мене накриває така хвиля роздратування, коли спостерігаю, як вітер вільно тріпає волосся бомбардира, — а Резника це навіть не турбує, — що мені стає соромно від власних реакцій.

— У мене вчора був чудовий день, мене якраз обрали капітаном. Найкращий день із того самого березня, коли капітаном я не був. То що, тепер до "Скалозубів" підпускають кого попало?

Він говорить глибоким голосом, таким низьким, що я нервово переставляю ногу вбік. У Резника взагалі густий голос, тому всі його слова завжди трохи здаються грізними.

Я здивована, що він відкрито коментує легендарний березневий матч у присутності буквально незнайомки, але не подаю виду.

Як же чудово, його вчора обрали капітаном -- хто б сумнівався! -- і він відсвяткував цю подію предеякулятом на моїй щоці. Боюся уявляти, що б він зробив зі мною в тому кабінеті, якби хокейному богу захотілося святкових салютів.

— У мене теж був учора чудовий день, — майже мрійливо усміхаюся я, і в його сірих серйозних очах збираються хмари. — Здійснила бажання дуже і дуже багатьох, — натякаю я на ляпас. — А щодо моєї кваліфікації, то в мене багаторічний досвід роботи з майже немовлятами. Вочевидь, ваше керівництво вважало це досить релевантним досвідом, щоб няньчитися з вами, хокеїст.

Резник наближається до мене впритул, і теплий вітер роздмухує моє волосся до такої міри, що кінчики пасом торкаються обличчя новообраного капітана.