Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Денис повністю втратив інтерес до малюнків, натомість уважно розглядав її. Підійшла офіціантка і мовчки поставила чай та воду на стіл. А Софія все совала і совала пальцем по екрані.

– Ви зовсім не дивитесь мені в обличчя, – з образою мовив чоловік.

– А ви надто уважно вивчаєте мене, – пробуркотіла.

– Можливо, це через те, що у вас щось фіолетове на кутику губ, – сказав з усмішкою.

– Що? – писнула дівчина.

Вона витягнула з сумочки дзеркальце і подивилася на своє лице. І справді, її губи були з однієї сторони фіолетовими.

– Це глазур, – виправдовувалася. – Робила печиво для похресника, – додала, витираючи губи серветкою.

Глазур стерлася. А от колір залишився.

– Зрозуміло, – проказав. – Дякую, я вже достатньо побачив, – і відключив екран планшета.

– Якщо ви скажете, яка саме співпраця вас цікавить, я зможу підібрати для вас якісь конкретні категорії. Хоча, зізнаюся, не надто розумію, навіщо вашому ресторану ілюстратор…

– Моєму ресторану і справді непотрібний ілюстратор. А моя пропозиція передбачає співпрацю лише між мною і вами.

Софія здивовано здвинула брови.

Чоловік витягнув з кишені телефон і щось потицяв там. «Так, – подумала Софія, – дивитися під час розмови у телефон дуже неввічливо».

З динаміка пролунало два голоси. Спершу гінеколога. А тоді й голос Софії:

«Можна народити дитину тільки для себе», – це була лікарка.

«Я мрію про дитину. Але не хочу виховувати малюка сама. А оскільки стосунки та шлюб не для мене, то і мамою мені не бути. То може запропонуєте інші методи лікування?», – відповіла їй Софія.

Денис Ворон зупинив запис.

– Звідки це у вас? – дівчина не знала, сердитися їй, дивуватися чи ніяковіти.

– Це не має значення. Що важливо, так це те, чи ви говорили правду.

– Так. Але як ви…

– Софіє, якщо ви хочете дитину, народіть від мене.

Дівчина розкрила від здивування рот. Але жодне слово з її горла так і не вилетіло.

– Я пропоную вам стати матір’ю. Матір’ю, у якої будуть діти, що матимуть люблячого та турботливого батька. Я, як і ви, не вірю у шлюб та кохання. Але готовий виховувати дітей і мені потрібна жінка, яка стане моєю партнеркою у цьому. Я пропоную вам контракт на батьківство.

Вона вражено мовчала, тож чоловік продовжив говорити:

– Візьмімо від життя найкраще: ми матимемо спільних дітей, при цьому не обтяжимо себе безглуздими сімейними обов’язками.

– Ви…, – це слово прозвучало тихо і невпевнено, тому дівчина набрала більше повітря в груди й сказала вже голосніше: – Ви це серйозно?

– Так, – коротко відповів.

Після цього вона різко підвелася і сховала планшет у сумку.

– Дякую. Але ваша пропозиція надто… смілива для мене.

Він теж підвівся і тепер стояв поряд з нею. Високий, похмурий, замислений.

– Софіє, я розумію, що шокував вас. Тому не прийму відмови сьогодні. Натомість дам вам час на роздуми.

– Я не збираюся думати про таке!

Вона рвучко обернулася і попрямувала до виходу. Та не дійшовши до дверей, що вели у фоє, спинилася і повернулася до столика, перед яким досі стояв чоловік. Витягла гаманець.

– Не знаю, скільки у вашому закладі коштує чай. Надіюся, цього вистачить, – і поклавши на стіл двісті гривень, пішла. Цього разу не оглядаючись.