Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Ми підіймалися сходами, і я до нестями молотила його кулачками по спині й кричала, але це не приносило ніякої користі. Наші сили були не рівні й це утвердження свідчило явно не на мою користь. Сили треба було берегти, тому я все ж перестала його бити, сенс було витрачати хоч якісь сили на все це?   

Мене кинули на ліжко, так-так, не акуратно поклали, а кинули! Чоловік не втрачав часу і тут же приземлився поруч зі мною. Він нічого не робив, не робив спроб виявитися ближче або хоч якось скоротити відстань.   

- Пішов геть! Вимітайся звідси! - Показавши пальчиком на вхідні двері, я почула зловісний сміх, який не віщував мені нічого доброго.   

- Я візьму те, за чим мчав сюди зі швидкістю світла, - я не зовсім розуміла, про що він говорив, точніше, мій мозок просто відмовлявся сприймати всю цю інформацію.   

Мій організм відмовлявся перебувати у стресовому стані, тому спрацьовував захисний механізм і всю загрозливу інформацію я сприймала як злободенний жарт. Так було простіше, щоб не зійти з розуму. Простіше думати: ну, не було у мужика почуття гумору, ну, не вбивати ж його за це?   

- Ти ж пожартував? - Маленький вуглик надії все-таки жеврів у мені, намагаючись не зачахнути, але, коли я відчула його руки на своїх стегнах, які своїми владними рухами показували мені: "Відкрий очі, дурепа! Прокинься! Нас зараз матимуть у всіх позах Камасутри!" Ой-йой, здається жарти закінчилися...     

Його руки ковзали по моїй шкірі, підіймалися вгору, змушуючи тремтіти. Чому він це робив? Навіщо? Навіщо знову змушував мене сперечатися з самою собою? Як взагалі так вийшло, що після всього, що він зробив, моє тіло його хотіло?   

В той момент моя внутрішня боротьба уявляла приблизно ось такий абсурдний діалог:   

Мозок (ненависник): "Він закрив тебе тут на п'ять днів!"   

Тіло (зрадник): “По-перше, ти сама сюди приїхала. По-друге, спати з ним тебе ніхто не змушував. По-третє, в ліжку він нереально класний. По-четверте, не "закрив", а своєрідно попросив почекати. По-п'яте, він тобі весь холодильник забив смаколиками, турбувався".   

На жаль, у мозку був один, але вагомий аргумент, а біля тіла багато маленьких і один досить приємний. Я не могла, гордість і тверезий розум не дозволяв йому знову віддатися, в голові засіла думка, що це було неправильно, це було б за межею добра і зла, за гранню мого розуміння.   

- Не треба, - мій голос тремтів, так само як і тіло, від його дотиків. Я не могла зрозуміти, що відбувалося, його грубі слова ніяк не збігалися з його ніжними дотиками й це ставило мене у глухий кут.   

- Ти ж мене чекала? - Пролунав його хрипкий голос, від якого тіло покривалося мурашками. Я не могла так на нього реагувати, я не повинна була, це все було неправильно! Але, це все було...   

- Чекала, - я все ще тішила себе надією на втечу, я все ще сподівалася, що це було можливим, і якщо у мене був хоча б мінімальний шанс, то я повинна була бути хорошою, слухняною дівчинкою.