Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

Визнання Максима про те, що я йому сподобалася, трохи схвилювало мене, хоча хлопець сказав ці слова як би між іншим, без особливого контексту. Але я не стала надавати цьому особливого значення, тому що більше  мене турбували його слова про те, що ситуація вийшла з-під контролю… Яка ситуація? Про що він?

- Що ти маєш на увазі? - уточнила, сподіваючись отримати більш розгорнуту відповідь.

- Як добре ти знала свого батька? - слідує питання на питання. Я розгублено дивлюсь на чоловіка. Він зараз серйозно? - Ти знала, чим він займається? Куди йде щодня? З ким спілкується?

- Це мій батько! Звісно, я це знала, - фиркаю. Що за дурні питання. – У мого батька була невелика вантажоперевізна кампанія, багато друзів та знайомих! Ми часто ходили в гості, до цих друзів, і вони теж приходили до нас.

- Дай вгадаю… Це було кілька сусідів, на яких стулялося коло його друзів? - обриває Макс, роблячи глибоку затяжку. – А вантажоперевізна компанія… Думаєш, статок, який мав твій батько, можна було заробити простим вантажоперевозом?

- У нього була успішна кампанія…, - відповідаю розгублено, оскільки була не впевнена. Ярий говорив про те, про що раніше я ніколи не замислювалася.

Ми непогано жили, у нас постійно були гроші, дорогі машини, шикарний будинок, квартира… Щоранку батько їхав на роботу, іноді його не було кілька днів, або навіть тижнів, але я завжди знала, що він просто важко працює, їздить на зустрічі чи на підписання якихось угод. Ну, принаймні так він говорив мамі. У суть я не вникала, оскільки справи тата мене мало хвилювали, але все виглядало цілком правдоподібним і зазвичай.

- Ти сама віриш у те, що кажеш? - Запитує хлопець, продовжуючи палити.

- До чого ти ведеш? Якщо ти хочеш щось сказати, кажи… Я й так уже зрозуміла, що батько обманював нас! – втрачаю терпіння.

- Мені потрібно було, щоб ти сама зрозуміла це, інакше просто не повірила б мені, - каже Ярий. – Твій батько не мав жодної кампанії… Якщо говорити точніше, вона існувала, але за документами, а насправді як такої вантажоперевізної кампанії не було.

- Тоді, звідки в нього були гроші? Це якось пов'язано з його смертю... Тобто з вбивством? – спитала схвильовано.

– Іван зв'язався з поганими людьми. Він працював на них понад двадцять років. Ці люди займаються наркотою, зброєю та іншими нелегальними справами. Він теж брав у цьому участь, був посередником, постачальником, тому через його руки пройшло багато брудних грошей…, - раптом каже Ярий, і на мить я втрачаю мову.

- Цього не може бути… Тато…, - говорю і запинаюся. Чому не може? Тато часто поводився дивно. Декілька разів у нашому будинку з'являлися підозрілі типи. І взагалі, якщо добре подумати, згадати деякі моменти ... То було дуже багато нестиковок.

Я ніколи не їздила на роботу разом із батьком, хоча часто просила його взяти мене з собою, коли була маленькою. Мама теж поверхово знала про справи тата, він постійно все жартував і говорив що робота тільки його турбота, і жінкам там немає місця. А ще, я якось випадково побачила у тата пістолет, чула, як він часто говорив телефоном, обговорюючи якісь незрозумілі речі, і був постійно потайливим.

- Він мав багато проблем, - продовжив Ярий, вириваючи мене з власних роздумів. - Він потрапив у трясину, з якої було важко вибратися, а коли йому все це набридло, і він вирішив відійти від справи, його просто прибрали.

- Просто прибрали…, - повторила онімілими губами. Значить, його вбили ні за що...

- Зрозумій, коли ти встряєш у подібний бруд, вийти з нього чистим нереально. У цій справі завжди хтось за кимось стоїть, навколо тебе крутяться великі гроші, стає відомо багато таємниць… Таємниць, які ніхто не захоче розкривати. Є система, яка працює ніби якийсь механізм, і якщо щось ламається - руйнується все… Люди, які тримають цей нелегальний бізнес, контролюють все і не стануть наражати свою справу на небезпеку через одного «пішака», - пояснює Ярий, докурюючи цигарку , знову викидаючи недопалок у вікно. Після чого він повертається до мене і додає: - Твій батько знав, що на нього може чекати, тому спробував застрахувати себе. Він зібрав деяку інформацію на людей з якими працював і сховав її. Про це стало відомо типам, які вбили його і тепер… Твоїй родині може загрожувати небезпека.

- О Боже… - прошепотіла. - Але ж ми нічого не знали і... Всі документи батька... Я навіть не знаю де вони, - кидаю розгублено.

- Ти не знаєш, а ось твоя мати може знати. За нею вже йде стеження, і якщо вона в чомусь проколеться, або приведе покидьків до потрібних документів, то… Вона просто стане ще одним непотрібним свідком.

- Ні… Ну як же так… – кинула меланхолійно. - Я піду в поліцію... Я напишу заяву... Розкажу все...

Макс знову обдаровує мене іронічною посмішкою.

- Ти розумієш, про що зараз говориш? Чи хочеш прискорити смерть своєї матері? Хочеш наразити на небезпеку не тільки себе, а й свою маленьку сестричку? - Запитує чоловік наближаючись. – Я тобі вже сказав… Ти нічого не зможеш довести. Твій батько займався брудною справою, він винен... І якщо це випливе, на твою родину ляже величезна пляма, яка ніколи не дозволить вам жити нормально. Крім того, люди, які вбили твого батька, захочуть закрити тобі рота! Гадаю, ти розумієш, що це означає? – попереджає, присідаючи біля моїх ніг навпочіпки. – Це давно налагоджений бізнес, де крутяться мільярди… А де великі гроші, завжди беззаконня. Якщо говорити прямо, ти нічого не зможеш досягти, окрім смерті своєї сім'ї. Ці люди надто небезпечні та безжальні, вони нічого не бояться і не дотримуються законів. Все давно у їхніх руках.