Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"
- Жанр: Романтична еротика
- Автор: Крістіна Жиглата
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З боку пролунав провокуючий свист, потім зухвале «кис-кис», і гучний, груповий сміх хлопців.
Помітивши як моя сестричка, повернула голову на поклик, я поспішила ткнути в її бік ліктем, щоб запобігти катастрофі.
- Не дивись на них! – прошипіла. - Опусти погляд і швидко йди додому!
Машка так і зробила, але нам це не допомогло.
Я почула за спиною кроки, моя сестра теж їх почула, і це її налякало. Я помітила, як плечі Маші стулилися, а руки, які стискали рюкзак, затремтіли. Я, як старша сестра, відчула себе просто зобов'язаною захистити її за будь-яку ціну, тому була готова навіть битися, якби щось подібне знадобилося.
Сказати, що я не боялася… Це було не так. Я боялась. До остраху. До божевілля… Адже я не володію надприродними силами, хоч якимись бойовими навичками і в мене немає жодної зброї для захисту, тим більше проти натовпу чоловіків, яких у цьому районі щокроку цілими зграями.
Я знала наскільки небезпечні, байдужі та жорстокі ці зграї… Вже не один раз чула від дівчаток з університету, від батьків, та знайомих, але не надавала цій інформації значної уваги, просто тому, що навіть не думала, що колись мені доведеться жити в цьому бандитському районі…
А все почалося три місяці тому, коли від серцевого нападу помер мій батько.
До цього ми жили в пристойному районі, забезпеченій частині міста або, точніше, сказати на багатій території. Мали шикарний будинок, квартиру, прислугу та багато грошей. Одягалися тільки в дорогих бутіках, могли дозволити собі все, що завгодно, кожну дрібницю.
А потім помер тато і на другий день після його похорону, в нашому житті одразу з'явилися якісь дивні люди. Вони розмахували перед обличчям мами купкою паперів, у яких була інформація про багатомільйонні борги тата.
Послідкувало безліч погроз, було переслідування і залякування… А потім деякі справи тата потрапили до суду.
Мама довго не витримала… І єдиний вихід, який вона знайшла з ситуації, що склалася, це продати все наше майно, взяти іпотеку і закрити борги тата.
З боргами нам справді вдалося розібратися, ця проблема була закрита, але постало питання: де нам жити далі? Родичів у нас не було… Або точніше були, але не такі, до яких можна було звернутися за допомогою. А друзі… Саме в той момент, коли нашу родину спіткало нещастя, виявилося справжнє обличчя наших друзів. У всіх виявилося безліч різних проблем та неприємностей, які не дозволяли нам хоч якось допомогти чи підтримати.
Щоб жити далі, мамі довелося ухвалити рішення переїхати в бідний район нашого міста, що ми і зробили.
Мама одразу знайшла роботу в супермаркеті, Машу довелося перевести до місцевої школи, а я… Єдина у когось залишилася частина колишнього життя. Я продовжувала навчатися в університеті для багатеньких дітей, і така можливість у мене залишатиметься до кінця року, оскільки вже все було сплачено. А це лише другий курс…
Щоб якось допомогти мамі, після пар я забирала Машу зі школи, готувала вечерю та прибирала у нашій маленькій, орендованій квартирі.
Для того, щоб прогодувати нас і тримати нашу сім'ю «на плаву», мама працювала щодня по чотирнадцять годин на добу, тому вдома ми її бачили дуже рідко. Мені було шкода її, дуже і в майбутньому я планувала влаштуватися в якесь кафе і хоча б у вихідні підробляти.
На жаль, знайти таку роботу виявилося зовсім не легко, тим більше за десять днів, які ми жили в новому місці, але я намагалася щось зробити… Не здавалася…
Усі десять днів мені і Маші дивом вдавалося уникати будь-яких контактів з місцевими бандитськими зграями, хоча ми не раз бачили їх біля нашого під'їзду, дорогою додому або коли йшли до автобусної зупинки. Але сьогодні, нашому везінню прийшов кінець. Нас вперше, цілеспрямовано намагалися зачепити та зупинити, і це вселяло жах, оскільки хлопці виглядали справжніми карними злочинцями… У багатьох на тілі виднілися татуювання, вони носили вільний, спортивний одяг і постійно курили, пили і матюкалися.
Вони взагалі поводилися так, наче їм усе дозволено, немов вони Боги в цьому районі і їм на все начхати. В принципі, так і було… Але я завжди сподівалася, що якщо я ніколи нікого не чіпатиму і мене не чіпатимуть. Але я помилилася… Для таких як ці типи, слабкі та безневинні дівчата – просто розвага.
- Гей, крихітко, пройдете повз і навіть не зайдете на вогник? – кинув один за спиною. За кроками я зрозуміла, що їх було десь п'ятеро людей.
- Не обертайся... Іди! - підігнала я Машу, прискоривши крок.
- Не красиво, ігнорувати нас, адже ми познайомитися хочемо..., - послідкувало за спиною, занадто близько, а потім мене різко підхопили під руки.
Я пискнула і сіпнулася в різні боки, але мене тримало двоє міцних хлопців. Поки я виривалась, Машку теж схопили, і вона злякано закричала.
- Не чіпайте її... Ви брудні покидьки! – прогарчала. - Вона ще зовсім маленька...
- Така гарна і такий брудний рот, - кинув один із хлопців, який тримав мене за руку. - Нічого, думаю Мара тебе швидко приборкає... Ану пішла! – кинув грубо, штовхнувши мене в спину.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата», після закриття браузера.