Читати книгу - "Мій особистий демон, Валерія Дражинська"

З Арісою мені було дозволено виходити. Дівчина делікатно пояснила деякі нюанси, встановлені спеціально для мене. Я маю право спілкуватися тільки з жінками. З чоловіками не те, що розмовляти, їм навіть дивитися в мій бік заборонялося. Також Аріса показала мені інший бік життя в цьому світі. Місцевий варіант вищого суспільства. Це було щось на кшталт начебто потрапити з індійських бараків у Дубай. Звісно, сильне перебільшення, Об'єднаними Арабськими Еміратами тут і не пахне, але різниця така ж разюча.

У мене з'явилося багато красивого одягу, прикрас. У моєму розпорядженні було шість служниць. І Дрого, який не міг мною насититися. Щоночі ми були разом. Після надзвичайного сексу, він дбайливо притискав мене до себе. Міг серед білого дня викликати до себе, де б не перебував, та, вигнавши всіх, накинутися.

Але було одне важке "але", що приводило мене в жах та заважало насолоджуватися моментом. Тут не існувало такого поняття як моногамія. Суцільна полігамія, як повідала мені Аріса. Так, у вищих варварів були "улюблені" дівчата, на кшталт тієї ж Аріси, але крім них ще туєва хмара інших, не рахуючи рабинь, з якими взагалі можна було робити що завгодно. А коли "кохана" набридала або просто впадала в немилість, на неї могла чекати доля гірша за рабську. Уся жіноча стать у цьому світі слугувала для задоволення чоловічих бажань. Цілком ймовірна подібна перспектива і для мене зводила з розуму.  

Одного вечора служниця передала наказ Дрого приєднатися до нього за вечерею в загальному залі. Щось на кшталт наших ресторанів. Це було не вперше. Перебування там перетворилося для мене на каторгу. Зазвичай у залі збиралися від двадцяти до сорока чоловіків. За столами сиділи й жінки, з категорії "коханих". Їх не чіпали. А ось прислугу і приведених рабинь, після достатку алкоголю дуже навіть так. Дрого не брав участі в тому, що відбувається, але й не втручався. Я ж тихо сиділа біля нього за головним столом, а коли починалася оргія намагалася не звертати уваги. 

Але цього разу жіночих крик змусив мимоволі подивитися, що сталося. Крамо почав бити Крону, яка раніше сиділа поруч із ним і яку він нещодавно випросив у Дрого. При мені таке траплялося вперше.

Чому з'явилося таке бажання врятувати саме її, я не знала. Але здогадувалася! Скоро я можу опинитися на її місці. Щойно набридну Дрого. Усього лише питання часу.

- Віддай її мені! - це була тупа спроба підсвідомо врятувати саму себе.

- Тобі тільки її шкода? - поцікавився він, навіть не подивившись на мене, а ліниво спостерігаючи за побиттям. 

- А хіба моя жалість щось змінить у тому, що відбувається навколо? - егоїстичне бажання виправдатися у власних очах.

- Ні! - тверде.

Остаточна відповідь на обидва запитання. І дурневі зрозуміло!

- Адже він її зараз вб'є!

- Можливо! - байдуже зауваження.

- Будь ласка, Дрого! - застосувала я нечесний прийом, використавши його ім'я.

Він перевів погляд на мене:

- Ні, Анно!

- Чому?

Щось я осміліла злегка. Дрого, повернувшись до мене, підняв одну брову, що, найімовірніше, означало -  осміліла не злегка.  "Ну, будь ласка, відповідай мені!" - подумки благала я. 

- Вона дочка мого ворога, якого я, м'яко кажучи, убив, у неї на очах, - Дрого почав пояснювати. Мені! Той, хто ніколи і ні перед ким не звітував за свої вчинки! - За найменшої можливості вона спробує тебе вбити, щоб помститися мені! Тільки я вирішуватиму, хто може до тебе наближатися, а хто ні. Так зрозуміло?

Це що турбота? Шок миттєво переріс у вже майже рідний страх. Звісно турбота! Володар за життя, який має право різати, кого вважатиме за потрібне, піклується про збереження своєї речі. У мене від початку були відсутні будь-які права. І ось це вселяло жах, упереміш зі злістю.

- Припини. Мене. Бояться! - відчеканив він, безпомилково вловивши зміну виразу очей. 

- Я боюся влади, якою ти володієш! - нерішуче видала я одну з причин свого страху перед ним.

- Ця влада захищає тебе, - він говорив зі мною як із дитиною.

- Як і будь-яку іншу свою річ, - заспівала я наболілу шарманку.

- Я помітив, що тобі подобається ТАК себе називати, - усміхнувся Дрого.

- Мені..., - ну от як донести до нього свою логіку?! Жіночу! Тим паче всі думки розбігалися від цієї посмішки.

Дрого нахилився і ласкаво поцілував мене в прочинені губи, а потім встав і відійшов. Розмову закінчено. Зупинити його я, звісно, не наважилася. Взяла вино і випила залпом, заглушаючи потребу щось змінити в варварстві, що панує навколо. Але коли Крамо випустив зі штанів свій член і потягнув Крону за волосся, змушуючи робити йому при всіх мінет, не стрималася. Узяла зі столу перший, що потрапив під руку графин і, підійшовши, вдарила його по голові. Увесь зал затих і завмер. Я в тому числі. І тільки Крона примудрилася різко схопити зі столу ніж і приставити його до моєї шиї. Ось це я розумію подяку! Розум не встиг толком нічого збагнути, як щось відірвало від мене блаженну. Я, обернувшись, немов у сповільненій зйомці спостерігала політ Крони через увесь зал, де вона від сили зіткнення зі стіною вмить померла і повільно, залишаючи за собою криваві сліди, зі заскленим поглядом поповзла донизу. Я охрініла і повернулася. Дрого в сказі відірвав голову Крамо, який оклигав від удару. Він узагалі людина? Хіба таке можливо? Потім підійшов до мене, схопив за горло і підняв. Я вчепилася в його руки, чекаючи на долю Крамо, але мене тупо перекинули через плече і потягли, вже здогадуюся куди.