Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

Хоч би як ви ставилися до алкоголю, неможливо заперечити, що він становить невід’ємну частину людського існування. І не має значення, вживаєте ви його щодня чи лише на свята, або ж узагалі ніколи не п’єте, — алкогольні напої супроводжують нас усюди. Ми не уявляємо святкове застілля без коньяку, вина, метакси, бренді, ґроґу або ж української хріновухи. Гучне застільне гуляння, легке похмілля або важке сп’яніння — кожен із вас був безпосереднім учасником або щонайменше свідком цих подій. Є багато людей, у яких слово «святкувати», чи й ба «поспілкуватись», ототожнюється з «хильнути по чарці». А чи так було всюди й завжди?

Неможливо переоцінити значимість цієї книжки. Адже в ній розглянуто історію продукту, з яким, хоч не хоч, ми стикаємося буквально повсюдно. Ви «питимете» цю книжку разом з історичними постатями й з міфічними богами. Хоч історія й уважається наукою вельми серйозною, але історичні нариси, присвячені духові сп’яніння, такими не можуть бути апріорі. І це тільки додає книжці самобутності та креативної неповторності, що вирізняє її на тлі історично вивіреніших, але менш цікавих писань. Ну от як без усмішки дізнаватися про те, що саме любов до горілки не дала поширитися мусульманству на Київській Русі?

У книжці зібрано не лише історичний фактаж, а й психоло­гічно-філософське його переосмислення відповідно до реалій часів, про які йдеться. Влучно згадати про одвічне питання подвійних стандартів, коли ті, хто декларує, що пити погано, самі хоч би трохи, але випивають. Такі дрібниці роблять книжку актуальною на довгий час.

Позитивним доробком цієї праці є те, що це не збірка засторог щодо алкоголю і не, навпаки, чтиво, що всесторонньо вихваляє розпивання хмільних напоїв. Кожен читач зможе сам для себе визначити, що добре, а що не дуже.

Навчаючись на історичному факультеті, я часто зустрічав студентів-пияк. І якби історичний матеріал подавали в такому — доступному й цікавому — вигляді, як от такий собі ненав’язливий симбіоз історичних даних із п’янко-веселими темами, то, можливо, їхня присутність на парах, а отже, отримання потрібних знань, була б значно кращою.

У XXI ст. надмірне вживання алкоголю засуджується. Однак були часи, коли воно прирівнювалося до дії богів. Технологічний прогрес не стоїть на місці, та за ним іде певна деградація в інших, менш матеріальних царинах. Притуплюються давні знання, якими ще користувалися наші предки. Наприклад, аби бути злегка хмільними довгий час, але добряче не п’яніти, давні греки розбавляли вино водою. Завдячуючи цьому вони могли годинами веселитись у компанії Діоніса.

На сторінках книжки ви знайдете не тільки перелік причин розпивання алкоголю, а й давні методики різних народів, як саме це робити. Правда, не всі вони можуть вам підійти, адже результати, до яких вони прямують, і цілі, які ви ставите перед застіллям, можуть кардинально відрізнятися. Варто загадати, що деякі моделі, аби залишатися худорлявими, зловживають прадавнім методом «павичевого пера», який було винайдено саме для того, щоб уникнути важкого похмілля.

Сп’яніння вважають божественним джерелом мистецького натхнення. Якщо згадати любителів творити напідпитку, то тільки серед відомих письменників, приміром, XX ст. згадаються такі імена, як Ернест Гемінгвей, Еріх Марія Ремарк, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Чарльз Буковскі, Трумен Капоте, Вільям Фолкнер і Стівен Кінг. Хтозна, чи дізнався би світ про «Старий і море», «Шум і лють» чи «Поштамт», якби не дух сп’яніння?

У 10 чарках (так-так, не в главах чи розділах, а саме в чарках!) ви ознайомитесь з африканськими племенами, представники яких уважають, що вода не настільки важлива, як пальмове вино; з одним-єдиним інцидентом, який вплинув на ісламську віру із її подальшою забороною вживання алкоголю; а також із повір’ям, буцімто «вустами п’яниці говорить істина», і як ті, хто мали владу, — подеколи прислухалися саме до п’яних. Не без усмішки читатимете про «єднання плуга і борони», дізнаєтеся, хто такі боги Брагі та Квасір, а також чому Тиберія Клавдія Нерона називали Биберій Кальдій Мерон.

Фінський автор науково-популярної літератури Арі Турунен дає відповіді на купу питань, що юрбляться в головах найдопитливіших читачів. Чому виник звичай наливати по самі вінця? Звідки пішло пити одним ковтком? Тут ви прочитаєте про ці та ще десятки звичаїв, що історично еволюціонували саме в такий вигляд, в якому вони існують зараз.

Ця книжка — чудове віддзеркалення власне самого алкоголю. Якщо ви її не прочитаєте — нічого не зміниться. Однак якщо «хильнете» з Арі Туруненом, то, запевняю, від цих «10 чарок», ви не сп’янієте, але вони точно зроблять якіснішим проведення будь-якого застілля в подальшому.

Пиймо з розумом! І будьмо!

Олександр Гнатюк, книжковий оглядач

У цій книжці здійснено короткий екскурс в історію звичаїв уживання алкоголю й обмірковано значення сп’яніння за різних епох, описано пов’язані з ним правила і ритуали й проаналізовано, як сп’яніння відбито в європейській культурній традиції.

В «Іліаді» й «Одіссеї» вино згадано понад 1000 разів, у Біблії — 521 раз і зазвичай позитивно. Особливо Ісусові чуда на весільному бенкеті в місті Кана з погляду закону викликають підозру: він перетворював воду на вино без відповідної на те ліцензії.

Книжка — не заклик до тверезості або пияцтва, а лише своєрідна спроба нагадати, що, незважаючи на небезпеки, алкоголь посідає важливе місце в соціальному житті європейської людини. Спиртні напої — мастило для європейських звичаїв. Алкоголь надихає літературу і мистецтво. Недаремно в багатьох релігіях і міфах він був божественним першоелементом.

Ресторан «Zinnkeller», 09.06.2015

Арі Турунен

Єдине, що відрізняє людину від інших тварин, — це те, що вона п’є, хоч і не відчуває спраги, і злягається в усі пори