Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

Римський лікар Цельс, який жив у першому столітті, зауважив, що зазвичай стримана і замкнена людина розслабляється, випивши спиртного. П’яних, за Цельсом, можна поділити на три підвиди: агресивні, які прагнуть бійки; сентиментальні, які розчулюються; і компанійські, які хочуть танцювати і співати1. У піснях фінського національного епосу «Калевала» маг-мудрець Вяйнямейнен не бажає пити домашнє пиво сам, гарно й весело співає пісень на святах, має гострий розум і високий суспільний статус. І в міру випиває. Верховний бог вікінгів Один, своєю чергою, випиває мед поезії і чудово римує. Одинові манери випивати були королівськими. Понад тисячу років минуло, а мешканці Північної Європи все ще тяжіють до виокремленої Цельсом третьої категорії.

Німецькі дослідники з Інституту психічного здоров’я у Мангеймі опублікували в газеті «Age and ageing» («Вік та старіння») статтю, в якій стверджували, що помірне вживання спиртного послабило б деменцію в людей похилого віку. Вчені проаналізували 23 довгострокових дослідження впливу алкоголю на здоров’я людей віком понад 65 років. Дослідники зауважили, що, на додачу до послаблення деменції, помірне вживання спиртного у віці понад 75 років також неодмінно пов’язане з добрим фізичним і психічним станом здоров’я2.

Жителям середземноморських країн відомо про це ще від тих часів, коли там почали виготовляти вино. В Італії, Іспанії та Греції люди похилого віку проводять більше часу в ресторанах із рідними та друзями і менше сидять вдома наодинці.

Коли споживаєш їжу та напої разом, виникає відчуття спільності та бажання запросити гостя приєднатися до компанії, насолодитися разом із гостем тим, чим можна поділитися. Тому саме їжа та напої виказують дружелюбність та добрі наміри.

З алкоголем пов’язані важливі правила поведінки, звичаї і ритуали. Проголошення тостів, правила гостинності та щорічне спільне проведення свят — це культурна традиція, до якої серйозно ставляться в усьому світі. Коли винайшли алкоголь, його одурманливому впливові поклонялись як надприродній силі. Оскільки він сповняв людей радістю, його вважали священним напоєм богів. Традиція, за якої під час багатьох ритуалів підіймають келих і водночас проголошують тост, відсилає нас до часів, коли келих підіймали в першу чергу на честь богів. Алкогольні напої — це напої із зібраного врожаю. Їхнє розпивання передусім було виявом пошани богам родючості. Коли після важкого робочого дня подяку богам було належним чином принесено, усі подальші дії зводилися до веселощів на валках сіна, яке заготовляли на зиму. Так, алкогольними напоями завжди насолоджувалися під час різноманітних карнавалів.

Сп’яніння змушує більшість із нас вести себе чемно, як у колись популярній рекламі савоської горілки. Чемна поведінка викликана впливом, який має алкоголь на мембрани нервових клітин центральної нервової системи. Клітинна мембрана стає розчинною, і молекули жирних кислот у ній починають рухатися хаотично. Алкоголь впливає на процеси, які відбуваються в мембранах нервових клітин. Порушення цих процесів приводить до піднесення настрою, відчуття розслабленості та задоволення, позбавлення від комплексів. Поведінка під час сп’яніння залежить від кількості алкоголю в крові, на яку впливає, звичайно, кількість випитого алкоголю і швидкість його всмоктування у кров.

Погляд сучасної медицини на сп’яніння клінічний і позбавлений індивідуальності. Євреї придумали веселіше визначення: у стародавньому Єрусалимі у верховному суді було правило, згідно з яким людина вважалася п’яною лише тоді, коли була більше не спроможна представити свою справу царю3. Давнє визначення сп’яніння наочно нагадує, що сп’яніння впливає на людину по-різному. Не завжди цей стан підлягав осуду. Найважливіше те, аби мислення і мовлення лишалися достатньо чіткими. Інше — деталі.

Причини одурманливого впливу алкоголю ще достатньо не вивчені. Ніхто ніколи не спромігся вичерпно пояснити, чому люди прагнуть сп’яніти. Усе-таки у своєму пошукові сп’яніння людина — істота унікальна. Тварин не змагає бажання зумисно задурманити собі голову. Французький гурман і філософ їжі Антельм Брилья-Саварен написав у книжці «Фізіологія смаку», що вийшла друком 1826 року, що бажання вживати алкоголь спричинене тим, що суспільство має вроджену потребу шукати в напої сили, якою природа його обділила4. Алкоголь у цьому сенсі — хитра речовина, він ніколи не тамує спрагу, лише потроху її посилює. Води, наприклад, ніколи не вип’єш більше, ніж треба. Багато хто з тих, хто під ранок повернувся з бару додому, може підписатися під твердженням Брилья-Саварена, якщо втримає ручку в руці.

Хоча ця спрага змушує людей поводитись інколи досить дивно, Брилья-Саварен зовсім не засуджує вживання алкоголю, адже алкоголь — король рідин, він доводить насолоду від смакування до піку. «Коли ми вдовольняємо посередню спрагу вишуканим напоєм, весь наш смаковий канал від кінчика язика до глибин шлунку тремтить від задоволення», — переконаний Брилья-Саварен.

Брилья-Саварен, можливо, має на думці якийсь інший напій, крім горілки, нагрітої теплом кишені. У будь-якому разі Брилья-Саварен уважає прагнення сп’яніти визначальною людською рисою, пов’язаною з нашим невпинним переживанням за завтрашній день: «Тому ця спрага, яка охопила все людство, заслуговує на увагу філософського спостерігача»5.

Здатність розщеплювати алкоголь необхідна багатьом ссавцям, оскільки кишечник виробляє етанол. Це могло вплинути на те, що в людини сформувалася печінкова система, яка розщеплює алкоголь. Брилья-Саварен, отже, не на рівному місці вибудував теорію про людську жагу сп’яніння. У природі постійний пошук сп’яніння тваринами — рідкість. Мавпам смакує алкоголь. У Ґвінеї провели дослідження групи шимпанзе, які регулярно випивають пальмового вина місцевого виробництва. Вони крадуть у фермерських господарствах пальмовий сік, який почав бродити. Шимпанзе справді п’яніють. Часто вони випивають разом. Дослідження підтверджують так звану теорію сп’янілої мавпи, згідно з якою люди і мавпи мають однакову генетичну здатність розщеплювати алкоголь. Також відомо, що слони вишукують фрукти, які почали бродити, і хмеліють від них6. П’яний слон — некрасиве видовище, і його поведінка не надто тактовна. Відомі випадки, коли п’яні слони нищили села і фермерські угіддя. П’яного слона нічим не вгамуєш. Навіть короткий несподіваний звук може спровокувати надміру збуджених слонів до нападу на швидкості майже 30 км/год. Хоча п’яних слонів спостерігали і в Азії, і в Африці, пошук сп’яніння найбільш типовий для людей, і навіть між нами є відмінності. Якби, наприклад, у червні порахувати всіх п’яних у світі, більшість із них, очевидно, були б жителями північних країн, що проводять свою літню відпустку на дачах.

Людська любов задурманювати голову різними алкогольними речовинами настільки ж давня, як і сама людина. Потреба сп’яніти — типова риса нашого виду, і, крім того, як ми вже показали, вона настільки ж природна, як і