Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

вдоволення голоду, спраги чи сексуальних потреб. Сп’яніння біологічно неминуче, його не можна стримати7. Споконвіків аби сп’яніти, навіть не потрібні були алкогольні речовини. Гарний приклад — наше дивне бажання відчувати запаморочення. Кожен, коли був маленьким, крутився навколо себе, аж поки голова не йшла обертом. Подібний до трансу стан, якого досягаєш, крутячись під час танцю навколо своєї осі, можна знайти в ритуалах багатьох культур. У західних країнах не входять у транс під час танцю, однак тут популярні атракціони в парках розваг, від яких голова йде обертом. Весела компанія в шинку. Ксилографія Людвіґа Ріхтера, ХІХ ст.

Чи потреба сп’яніти є реакцією людини на те, що вона усвідомила себе і свою смертність? Ми не тварини, не боги і достеменно не знаємо, як би прожили своє життя. Чи сп’яніння — місце спочинку під час пошуків сенсу нашого існування? Чи це спосіб викинути з голови гнітючі роздуми про насущні життєві питання?

Алкогольні речовини можна розглядати навіть як поштовх до народження культури. Вони були складниками нашої соціальності й активним елементом формування релігійного досвіду, гендерних ролей і ритуалів суспільного життя. Тому жодне антропологічне чи культурно-історичне пояснення не повне без урахування цих речей8. Один із найвідоміших у світі дослідників алкоголю Кеттил Бруун слушно запитав, чому так рідко міркують над культурним значенням алкоголю. Чому алкоголь набув такого великого поширення у світі, хоча його зазвичай уважають небезпечним? І чому настільки багато літературних творів, у яких алкоголь хвалять і славлять? Цю суперечність можна порівняти, на думку Брууна, з тим, що в подружжя зазвичай не питають, чому їхній шлюб щасливий. Однак коли шлюб дає тріщину, вимагають пояснення. Алкоголь натомість звикли вважати цапом-відбувайлом, тому, можливо, визначення причини лише втілює очікування, які відповідають панівним уявленням9.

Антропологи не вбачають в алкоголі саму лише проблему10. Вони піддають сумнівам уявлення, згідно з якими алкоголь призвів би до асоціальної поведінки, агресивності та злочинний дій. Це не велике потрясіння, принаймні для тих, хто й без алкоголю асоціальний, злочинний і агресивний. І таких людей переважна більшість.

Кеттил Бруун провів наприкінці 1950-х років експеримент, завдяки якому зміг дослідити поведінку п’яних людей. Експериментальні групи зібралися в ресторані. Зал — місце проведення експерименту — був відділений від решти ресторану, і дослідники слідкували за групами крізь дзеркальне скло. У залі групи з чотирьох осіб випивали і виконували різні завдання, які спонукали їх розмірковувати на різні теми, як-от п’янство на робочому місці, планування місця мешкання, і відповідати на запитання щодо їхньої позиції. У поведінці сп’янілих учасників експерименту було виявлено незвичні риси. Помітили, що кількість ужитого алкоголю не пояснює, чому одні напивалися, а інші — ні. Поведінка п’яних однозначно була непередбачуваною. Здебільшого ті, хто явно напився, були самітниками і їхня поведінка була більш нестриманою, ніж поведінка інших. Один із них говорив сам до себе німецькою. Навіжені «керівники» були діяльними. Один запропонував своїй групі посеред експерименту втекти в інший зал на танцмайданчик. В другій групі розгорілася боротьба за владу. Переміг у ній оповідач, який вихваляв сам себе, бо сп’янів трохи менше за інших. В останній групі тон задавав учасник, що своїм найбільшим досягненням уважав 36 ґроґів, випитих упродовж п’яти годин. Цей пан змусив усіх інших учасників групи розповідати жарти11.

Під час експерименту Брууна більшість п’яних не лізли в бійку і не влаштовували бешкет. Швидше вони демонстрували особисті якості й схеми мислення, чим цілком здивували спостерігачів. Стан сп’яніння набуває гнучкості. Під час проведених у лабораторних умовах досліджень було зауважено, що здатність учасників експерименту до оцінки в стані сп’яніння погіршилася настільки, що вони самі не помічали цього і натомість були впевнені, що пройдуть тести навіть краще, ніж до вживання алкоголю12.

На пояснення такої погордливої поведінки було витрачено багато годин роздумів. Сп’яніння вважали і джерелом божественного натхнення, і тестом на розкриття секретів, і божевіллям. У цьому благословенному стані було започатковано чимало людських стосунків і чимало розірвано, проведено чимало свят і заспівано пісень. Наступного ранку деколи було соромно за наслідки вживання алкоголю. Його вважали також гарною відмовкою. Радощі та складнощі людського життя виявляються дивовижним чином сплетеними довкола цього стану, хоча погордливість п’яної людини викликає в очах сторонніх різні почуття, крім натхнення, і сп’яніння може часом бути досвідом звільнення. Воно може бути пошуком сенсу в дурості та відходом від рутини буднів, що зростає.

На думку антропологів, алкоголь — доповнення до свята, соціальної діяльності. Він виступає ритуалом з чіткими правилами: що, де, як і з ким пити13. У ці правила ми також заглибимося в цій книжці.

Наша книжка — екскурс в історію передусім європейських звичаїв уживання алкоголю. Такого екскурсу не витримали б міцні спиртні напої інших культур. Європейська терпимість до алкоголю — явище цілком своєрідне. Було навіть висунуто теорію, що європейці виробили імунітет до впливу алкоголю. У деяких етнічних груп такий імунітет повністю відсутній14.

Тому природно, що тут, на західному Євразійському півострові, вживають алкоголь найбільше у світі. Восьма частина населення Землі — європейці — споживає половину алкоголю у світі! На вершині списку Франція, Австрія, Німеччина, Угорщина, Португалія і Швейцарія[1]. Австралія й Аргентина — єдині позаєвропейські країни з двадцятки перших у списку, і більшість жителів цих країн успадкували свої гени з Європи15.

Алкоголь, отже, незаперечне мастило для європейських традицій. Звичаї вживання алкоголю нашої частини світу інколи могли навіть стати на заваді місіонерській діяльності. У першому відомому творі давньоруської літератури, написаному тисячу років тому Нестором Літописцем — «Повісті минулих літ»16, — описано, як у 986 році мусульманські булгари прийшли до князя Володимира, аби навернути русичів у мусульманство. Хоча булгари стверджували, що після смерті мусульмани зможуть вдовольнити свої бажання плоті в раю з прекрасними дівами, заборона пити алкоголь спонукала Володимира прийняти однозначне рішення: «Русичам на радість пити, не можемо без того жити». Отже, любов русичів до горілки завадила поширенню мусульманства в Київській Русі!17

Ознайомлюючись із частуваннями, водночас пізнаємо власну історію і культуру. Сподіваюся, екскурс в історію звичаїв уживання алкоголю зробить так, що буденне споживання алкоголю здаватиметься менш безглуздим і формальним зібранням звичаїв, що сковують