Читати книгу - "Ти станеш моєю, Zhelizna"

Розум затуманений надлишком емоцій. Я несвідомо притискаю Яру до себе, відчуваючи жар її тіла. Стримувати себе все важче. Скільки б я не давав собі установок тримати дистанцію, моя витримка тріщить по шву. Я бажаю Ярославу так сильно, що навіть в голові складно уявити. 

***

Це мав бути простий повільний танець, але щось пішло не так. Надто інтимно він відчувається. Надто багато відвертих слів, до яких я зовсім не готова. Щоправда, Герман на це не зважає. Він говорить і навіть не розуміє, що несвідомо робить мені боляче цим.

— Германе, відпусти мене нарешті та почни жити щасливо, — мій голос тремтить. 

— Не можу. Навіть, якщо ти мені скажеш відвалити, то я піду. А потім повертатимуся до тебе знову і знову, допоки ти не змиришся з думкою, що належатимеш мені. 

Цим зізнанням з легень ніби вибивають повітря. Я роблю жалюгідний вдих і разом з ним намагаюся вирівняти серцебиття. Але це кепсько вдається, коли чуже дуже тіло притискається сильніше до мене. 

— Це все гучні слова, які на практиці перетворюються на зраду. Доста з мене цього, — мені хочеться завершити танець, але я навіть сіпнутися не встигаю, як хватка на талії стає сильнішою. 

— Ти маєш рацію, це все слова. Варто переходити до дій, — Герман схиляє голову так, щоб між нашими обличчями залишилися жалюгідні сантиметри. 

— Не смій нічого робити. Я твоя викладачка!

— Можу хоч завтра забрати документи з університету. Ще є аргументи? — на питанні я гублюся.

— Мені 32 роки, а за спиною гучне розлучення. 

— Вік у тебе прекрасний і ти нарешті вільна для мене, — дихання губи в губи, зоровий контакт тримається, а мої нутрощі палають від адреналіну та ще чогось, що я поки не можу зрозуміти. 

— Я…, — хочеться сказати ще якийсь аргумент, але мозок зараз затуманений терпким парфумом та сильною аурою, що давить на мене. 

— Ти станеш моєю, Яро. Хай не сьогодні й навіть не завтра. Нічого, я чекав цього десять років і ще почекаю. Головне, що у мене є ціль і я не здамся перед нею. 

Ти станеш моєю…