Читати книгу - "Зберігач Таємних Реліквій , Arachne "

У цей момент Кенджі відчув глибоку повагу та співчуття до свого побратима. Бачачи рідкісну усмішку на обличчі Тобі і розуміючи, який шлях він пройшов, щоб досягти цієї миті спокою, Кенджі усвідомив весь тягар ноші, яку Тобі несе вже багато років.

Сльози мимоволі навернулися на його очі, не від смутку, а від розуміння та співпереживання. Він знав, що не кожна людина змогла б витримати таку відповідальність і самотність, які супроводжували Тобі як Зберігача. У цій миті Кенджі бачив не просто друга, а сильну людину, яка присвятила все своє життя великої місії, що залишилася вірною своєму шляху, незважаючи на всі труднощі та випробування.

Кенджі відчував гордість за свого побратима і одночасно сум від усвідомлення, що Тобі довелося відмовитися від багатьох людських радостей та простих речей заради виконання свого обов'язку. Ці почуття змішувалися в його серці, викликаючи трепет і глибоку вдячність за ті моменти, які вони пережили разом, і за ту дружбу, яка пов'язувала їх упродовж усього життя.

Кенджі продовжував стояти поруч із Тобі, відчуваючи поруч із ним силу і спокій. Тобі виглядав велично у своєму улюбленому чорному китані із золотими ієрогліфами. На поясі спочивали катана та вакідзасі — символи його статусу та майстерності. Чорна пов'язка із золотим написом "Зберігач" на лобі додавала його образу ще більше авторитету та значущості.

Тобі вдихнув на повні груди свіже гірське повітря, немов наповнюючись силою і рішучістю, і з легкою усмішкою сказав:

— Ну що ж, ходімо.

Його слова прозвучали спокійно, але рішуче, як і належить людині, яка знає свій шлях і готова слідувати їй до кінця. Кенджі, натхненний спокоєм та впевненістю побратима, кивнув у відповідь і пішов за ним, готовий до чергового етапу їхнього шляху.

Вони увійшли до поселення, і всюди жителі вітали їх шанобливими поклонами. Побачивши Тобі та Кенджі, люди поспішали висловити свою повагу. Деякі з них, визнали Тобі і з хвилюванням говорили між собою: "Зберігач прийшов, скажіть старості."

Тобі, помітивши таку увагу, швидко посміхнувся, але не сповільнив крок. Весь його вигляд виражав спокій та впевненість. Він йшов прямо до храму Ямато, занурений у свої думки та відчуття важливості моменту. Кенджі слідував за ним, також відчуваючи повагу, що походить від оточуючих, і розуміючи значущість цього відвідування для Тобі.

Назустріч Тобі та Кенджі вийшов головний хранитель храму Ямато, син Ямамото, високий і стрункий чоловік із серйозним виразом обличчя. Його чорне волосся було акуратно покладене, а одяг підкреслював його статус і повагу до традицій. Він зупинився перед ними і шанобливо вклонився.

- Тобі-сама, Кенджі-само, - привітав він, розправляючи плечі. — Ми раді вітати вас у храмі Ямато. Мій батько, Ямамото, завжди говорив про вашу велич і честь. Храм завжди буде вашим будинком.

Тобі відповів поважним кивком та легкою усмішкою.

- Дякую тобі, - сказав він, - ми прийшли, щоб вшанувати предків і поговорити про майбутнє Зберігача. Ми тут, щоби згадати минуле і поглянути в майбутнє.

Син Ямамото кивнув і запросив їх усередину храму, що веде в глиб священних залів, де зберігалися стародавні реліквії та писання.

Тобі уважно подивився на катану Ямато, що лежить на вівтарі. Лезо, що сяяло в слабкому світлі храму, здавалося, мерехтіло своїм власним життям. Тобі повільно підійшов до вівтаря, відчуваючи, як містична енергія катани переплітається з його власною аурою. Він простяг руку, обережно доторкнувся до рукояті і відчув знайому вібраційну луну, що відгукнулась у його душі.

- Як вона? — спитав Тобі, звертаючись до Нірок.

— Переймається, — відповів Нірок, син Ямамото, спостерігаючи за Тобі з повагою. — Вона відчуває, що її час закінчується. Вона знає, що настав час знайти нового Зберігача.

Тобі задумливо кивнув, його погляд залишався зосередженим на катані. Він знав, що ця зброя була не просто інструментом захисту, а й символом відповідальності, який він носив протягом усього свого життя. Катана, що була на поясі Тобі, тихо дзвеніла, наче відгукуючись на його думки. Це було знаком містичного зв'язку між двома катанами – однією на вівтарі та іншою у нього на поясі. Вони були однією і тією ж катаною, що має унікальну здатність зникати і з'являтися, завжди готовою захистити свого власника під час небезпеки.

— Вона відчуває мій час і знає, що час їй знаходити мені заміну, наступного Зберігача, — сказав Тобі, звертаючись до Нірока.

Катана Ямато, що лежить на вівтарі, ніби відгукнулася на його слова, лунаючи тихий, мелодійний звук. Це було нагадування про її вічну відданість і силу, готовність захистити і служити тому, хто буде обраний новим Хранителем.

Тобі, глянувши на Нірока, сказав:

- Я шукаю собі наступника. У вас є бойові самураї, і я хотів би подивитись на них і поговорити з ними.

Нірок кивнув з розумінням та повагою.

— Звісно, Тобі-сама. Ми підготували кілька молодих воїнів, які навчаються тут, у храмі. Вони мають не тільки бойові навички, а й глибоке розуміння наших традицій і філософії. Дозвольте мені привести їх сюди.

Тобі відійшов від вівтаря і почав чекати. Він відчував, що майбутнє його спадщини наближається до важливого поворотного моменту. Нірок уклонився і вийшов із зали, щоб привести самураїв. У цей момент Тобі відчув, що цей вибір - одне з найважливіших рішень у його житті, яке визначить майбутнє захисту та збереження всіх тих знань та реліквій, які він зберігав довгі роки.

Тобі та Кенджі вийшли з храму і зупинилися біля входу, де Тобі збирався дочекатися молодих воїнів. В цей час він помітив, як до храму поспішає староста поселення, старий і мудрий чоловік, вік якого надавав йому особливої важливості в очах місцевих жителів.

Староста, мабуть, дізнавшись про прибуття Зберігача, явно поспішав, щоб особисто вітати Тобі. Його обличчя виражало повагу та благоговіння, змішані з легкою тривогою. Він зупинився перед Тобі і вклонився, а потім промовив з повагою: