Читати книгу - "Присягнись, що моя, Поліна Ендрі"

У клубі щосили гримить музика, бар вибухає оглушальною какафонією сміху, червонощокі офіціанти вештаються від столика до столика з повними напоїв тацями. Скрізь панує безрозсудне буйство молодості та веселощів, що просякнули атмосферу щасливою безтурботністю і жагою взяти від цього вечора по самий максимум.

Жаль, що Кім не любить такі тусовки. Та й зараз їй явно не до розваг: поїхавши на тиждень (а то й більше) у відрядження, Кейн майже благав її залишитися з його молодшою ​​сестрою. Подруга поки не сильно тане, але я знаю, ще трохи і він розтопить її серце. Вона ж кохає його. Ви напевно скажете, а що ж може бути між нами спільного з такими різними інтересами? Та я й сама не знаю. Ми просто з нею дружимо і нам добре разом.

Тут я справді розслабляюсь і дозволяю собі ненадовго викинути з голови всі думки про те, що за світ чекає на мене за межами цього місця. А назва цього «світу» - Фредерік. Мій колишній хлопець. Хоча й він так не вважає. Не минуло й двох днів, як я прилетіла до рідного міста з надією на те, що він все-таки якимось дивним чином дасть мені спокій. І сьогодні вранці мені впала смска на телефон:

«Я знаю, де ти.»

І все. Мене ніби стіною прибило. Страх заповнив собою артерії та вени. Весь день була як на голках, моталась туди-сюди, а ввечері рвонула до клубу, щоб відвести себе від думок. Завзята ідея познайомитися тут з кимось, щоб скоротати вечір і знайти хоч якийсь уявний захист, уже здається не такою хорошою. Мені страшно. І найжахливіше, що мені й справді немає кому допомогти, хоч і Блейк вчора пообіцяв мені допомогу... 

У нас із Фредеріком нічого не було. Звичайно ж, поцілунки, обіймашки і таке інше було, але до ліжка так і не дійшло. Не те щоб я сильно не наважувалася, адже давно вже не дівчинка і знаю про інтимне життя більше, ніж будь-яка дівчина мого віку. Але з ним чомусь не одразу хотілося. До останнього тягла, не дозволяючи йому зайти далі. А потім він проявив себе. Психований маніяк, одержимий любов'ю до дівчини. Він реально мною одержимий. У його очах я той самий ідеал, якого більше не існує у цьому світі. І я зараз не про тих чоловіків, яких так люблять романтизувати наївні дівчата. Фредерік любить мене, але любов його хвора, ненормальна, що межує з криміналом і насильством. Мені страшно, дуже-дуже страшно.

За цим потоком думок я не відразу помічаю, як починаю спостерігати за відвідувачами. Бачу біля барної стійки ту саму дівчинку з рожевим пасмом, тільки вже без подружки. Вона із хлопцем. Посміхається йому, дивиться закоханими очима. Хлопець замовляє випивку та пропонує їй. Молодий, симпатичний. Із сережкою у вусі та срібним ланцюгом на чорних штанах. Бармен, який протирає склянки, невпевнено коситься на дівчину, очевидно, розмірковуючи, чи можна їй взагалі було давати алкоголь чи ні. Чесно кажучи, я вже сама не знаю, чи правильно вчинила, допомагаючи цим дівчатам пробратися до клубу. А й справді, я ж уявлення не маю, повнолітні вони чи ні. Та й хлопець біля неї якийсь дивний... Дивиться на неї так підозріло. Усміхається хитро і якось підступно. Наче чекає від неї чогось. А вона ніби й не помічає цього, попиваючи через трубочку напій. Так, цей погляд я впізнаю завжди. На мене так дивляться чоловіки дуже часто. З пожадливістю та голодом. Всередині чомусь коле голка тривоги за цю дівчинку. Чорт забирай, якщо це те, про що я думаю, то...

Від думок мене відволікає різкий оглушливий гуркіт. Я відволікаюсь і повертаю голову у бік звуку. У лівому крилі приміщення хтось розбив імпортну пляшку напою. За лічені секунди наростає гул, до столика підходять офіціанти і збільшується незадоволений шум із з'ясуваннями та сварками.

Я раптом розумію, що все це марно. Встаю швидко з-за свого столика і хапаю сумку. Добре, що до мене ніхто не встиг підійти познайомитись, адже навряд чи я зараз на це здатна. Так, мені краще піти. Слідуючи переповненим задушливим приміщенням, голосно відстукуючи підборами, звук яких губиться в загальній масі клубного гулу. Щоб наступної миті завмерти, оголюючи лише верхівку айсберга шокованої розгубленості, яка раптом хвилями обрушується на все моє тіло.

Я завмираю, затискаючи в руці ідіотський клатч, завмираю, бачачи те, у що не в змозі повірити в перші секунди. Адже там хтось стоїть, хтось, хто до білизни кісточок стиснув руки в кулаки, але я не в змозі підняти погляд на дюйм вище, просто не можу. Мені видно лише його постать, що застигла в нерухомості, його сірий приталений піджак, золоті запонки на рукавах і ці стиснуті в пальці кулаки. Я все-таки підводжу очі. Обличчя його палає, ніздрі роздмухуються, погляд стривожений і розгніваний. Люто оглядаючи зал у пошуках когось, на порозі закладу стоїть Блейк Моріс.

Мій телеграм-канал тут: https://t.me/Polina_Endri

Там ви зможете брати участь у розіграшах, побачити цікаві спойлери і просто насолодитись естетикою героїв) Підписуйтесь)