Читати книгу - "Сукня Для НареченоЇ, Роман Олійник (Argonayt)"

Роблю крок в сторону виходу, але зірвавшись з місця Гавриленко ловить мене за рукав піджака і благальним тоном каже:

– Почекай. Не гарячкуй. Давай все спокійно обговоримо.

Я повертаюся на своє місце і повторюю своє запитання:

– Вероніка, моя донька?

– Так! – потупивши погляд коротко відповідає Аліна.

– Трясця! – не в змозі стриматися від лайки я. – І ти весь цей час мовчала про це?

– А що мені було говорити? – спалахує мов бенгальський вогонь жінка. – Коли ми посварилися я ще не знала що вагітна. А потім все так закрутилося-завертілося. Я хотіла достойного, забезпеченого майбутнього для своєї дитини, а ти уперся мов той баран. Тільки те й теревенив: не буду більше вчитися, хочу стати дизайнером одягу. Ну я й не стрималася і психанула. Потім взагалі перестав виходити на зв'язок, а терміни припирали. Тож довелося крутитися і придумувати хоч якийсь вихід з «цікавого» становища.

Варіант зробити аборт я навіть не розглядала. Добре що під руку потрапив Олег. Він вже віддавна безуспішно залицявся до мене. Коли була з тобою то всякий раз підносила йому гарбуза, а залишившись сама – дала шанс. Кілька романтичних побачень, звабливий усміх, грайливі бісики в очах, невинний поцілунок і він впав мої руки мов перестиглий плід. Таким нехитрим способом я вберегла доньку від ганебного прізвиська – байстрючка, хоча для цього довелося пожертвувати особистим щастям.

– Вона знає хто її справжній батько?

– Ні, – мовить Гавриленко і рішучим тоном додає. – І ти будеш про це мовчати.

– Чому?

– А навіщо? Для неї рідний батько – Олег. Ми хоч з ним давно вже розійшлися, та у них надзвичайно хороші і близькі стосунки. Він любить її, а воно його. Для чого руйнувати все це й створювати зайві проблеми. Наче всіляких негараздів і так у наш буремний час не вистачає.

– Але ж вона все таки моя донька, – намагаюся заперечити Аліні, хоча прекрасно розумію наскільки вона зараз права. – Я теж хотів би зайняти хоч якесь місце в її житті.

– Ти вже й так почав займати, – єхидно зауважує жінка. – Тепер тільки те й чутно який ти класний модельєр і як їй подобається та сукня що шиєш для неї. Не здивуюся, якщо це замовлення буде не останнє. Мабуть ще не раз завітає до твого ательє.

– Розкажи про неї, – прохаю я відчуваючи що ця розповідь затягнеться надовго.

– Що тобі розказати? Вероніка в чомусь дуже схожа на тебе. Такий самий упертюх як і ти. От затялася що хоче вийти заміж за військового і хоч ти трісни, а рішення свого не змінить. Я ж їй таку хорошу партію запланувала, племінника одного відомого олігарха. З ним би, як то кажуть, жила як у Бога за пазухою. Так ні, у неї кохання, почуття, пристрасть… А те що коханий може не повернутися з фронту, або повернеться безпомічним калікою її ніскільки не хвилює. І з тим несподіваним весіллям така сама халепа. Спробуй-но на достойному рівні влаштувати все за такий короткий термін. Я вже з ніг збилася розгрібаючи всілякі організаційні труднощі. Думала ти «завалиш» пошиття плаття і я вмовлю молодят перенести весілля на пізніше.

– Навіть не сподівайся, – весело шкірю зуби я. – Моя донька отримає свою весільну сукню вчасно. І в цій сукні вона буде найкрасивішою нареченою в світі…