Читати книгу - "Шазілір. Заборонений день, Олена Гриб"

Іншим часом Міка почувалася б задоволеною. Треба ж таке, її на мить приписали до вищого товариства!

Але дещо зіпсувало момент.

– Ти проклята, – прошепотів губернатор, зачіпаючи губами її волосся. – Твоє місце на вогнищі! Палай! Зникни із моїх снів, чаклунко без обличчя! Ти та, кого я не пам’ятаю, і кого не можу забути. Так, дівчинко? Це ти?

Міка знала, що треба вибачатися знову і знову. Проскиглити: «Ви помиляєтеся». Догідливо захихотіти, показуючи, що гумор п’яного аристократа зрозумілий і дотепний.

– Так, – голосно промовила Міка. – Я.

– Що?! – Керрейт відсахнувся і нарешті глянув їй у вічі.

«Забудь мене», – з незвичним спокоєм наказала вона.

Потім легко відштовхнула його і вийшла з особняка.

Наступного дня пані Прай прислала гроші за випічку, але вони більше не були потрібні. Лаванда Марша померла від серцевого нападу за кілька годин до повернення «племінниці».

Пекарня закрилася. Корицю Міка зненавиділа ще більше. А за два місяці з-за моря прибули законні спадкоємці, і вона знову опинилася на вулиці – цього разу з пристойним багажем та деякими грошима.

Подруги голосно співчували, проте бажання допомогти не висловлювали. Новий роботодавець ставився як до дурної дитини. Люб’язний Тимор Сорка, який раніше регулярно дарував квіти і кликав заміж, більше навіть не вітався.

Тижні пролітали непомітно.

Невдовзі Міка знову зустріла Керрейта. Він був у біді… Казав небезпечні речі.

А ще він помилявся.

В той день вона не намагалася його врятувати.

Розлючена на весь світ Мишка жадала прикінчити Нелюда.