Читати книгу - "Том 11"

безпомічна, хоч би й розклеїлась часом. В Сан-Ремо тепер живе (тільки, слава богу, не зо мною) і п. Нестроєва. Живе вона в санаторії «Riviera» !, але вже сьогодні, чую, хоче вибиратися звідти і шукає по всьому Сан-Ремо собі нової домівки, та не може ніяк знайти rien de convenable210. Капризна вона пані і не дай боже тому, хто з нею увійде в ближчі відносини. Вона все жалує, що «Людмилочки» нема тут при ній,— мало вона ще тую Людмилочку в Києві морила шуканням квартир і т. н., то ще б тут не-доставало. Ти, може, скажеш, що я до неї несправедлива, але я зостаюсь при особій думці. Приїхала п. Нестр[оєва] сюди з компаньйонкою і з котом (!!), скучає і жалує, чом не поїхала на Кавказ, однак здоров’я її тут ліпше.

Більш тут знайомих земляків не маю, а незнайомих маса бродить по вулицях, та що мені з них. Зрештою я не скучаю, бо скучать не в моїй натурі, так тільки часом досада візьме: чого се я весь вік по курортах волочусь?.. Та на сю тему не варто багато говорити.

їхала я сюди на Львів, бачила, натурально, Павлика; він уже має гроші на подоріж до Софії і жде, коли ти дозволиш приїхати. Твоя мама просила, щоб ти помістила папери конечне в таких скринях, щоб замикалис ь,— чи ти так і зробила? Тепер з тими паперами чиста біда: галичани підлазять з усіх боків до дядини, щоб оддала все в Товариство ім. ІПевч[енка], а ми (я і товариші) не радимо їй сього, бо з галичанами не можна мати певності, що якої несподіванки не утнуть; вона склоняється на нашу раду, а ті лютують,— ну, та дарма!

Пиши мені, Лідочко, тепер ти, я давно вже від тебе нічого не читала (ну, таки й сама я винна, та що вже! в Євангелії сказано, що 77 раз треба прощать, а мої провини ще до сього числа не дійшли). Мушу признатись наперед, що навряд чи буду писати дуже часто (ну, звісно, все ж частіше, ніж досі), хіба що позволиш картки писати, бо мені, сказать по правді, всяку роботу заборонили і писання теж, а я, коли б бути акуратною в кореспонденції, то мусила б щонайменше по ЗО листів на місяць писати (я й так уже 25 написала, відколи тут), а я се не завжди в силі робити, тим більше що мої листи не вміють бути короткими.

Ну, годі, ще до другого разу. Цілую тебе з обома меч-ками. Обізвись, «не пам’ятаючи зла». Бувай здорова.

Твоя Леся

А! З Новим роком!!

5 січня 1902 р. Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 5.1 1902

Вельмишановний і дорогий товаришу!

Я чую, що Ви довідуєтесь від моїх родичів про мою адресу. Се ж, видно, Ви хочете подати мені слово привіту, невважаючи на те що я була до краю негречна супроти Вас і навіть не обізвалась ні словом подяки на Ваші товариські дарунки, хоч вони глибоко порушили мені серце. Вірте мені, товаришу, коли, приїхавши восени з Буковини, знайшла в своїй київській хаті Ваші книжки, то здалось мені, що се Ви самі зустріли мене на порозі моєї хати і щиро стиснули мені руку. І хоч воно, може, на погляд здається інакше, але Ви повірите мені (я в тому певна), що не байдужість чи неуважність до Вас тому винна, що я не озивалась до Вас. Я навіть писала до Вас раз ще зимою з Мінська, потім раз уже літом з Буковини, та, певне, мені не вірну адресу дали, чи мої листи дорогою пристали, досить того, що я на них відповіді не мала. Тим часом Ваші книжки показують, що Ви таки не забували за мене. Спасибі Вам.

Обізвіться ж тепер, товаришу, на сі мої слова, коли вони дійдуть до Вас. Я знаю, що тепер з мене кореспондент нецікавий: сиджу я, хоч і в Італії, та «в печі замазана», бо примушена дбати виключно про своє вічно розхитане здоров’я, примушена навіть на який час покинути всяку роботу, ледве-ледве що виторговую собі дозвіл писати листи. Не то щоб я була небезпечна і справді до краю хвора, але недавно минулий рік приніс мені стільки лиха, стільки забрав мені і моральної, і фізичної енергії, що треба її якось хоч силою відновити, бо сама вона не вертається. Лікарі запевняють, що то, власне, і треба тоді керуватись, коли сухот ще нема, а тільки загрожують, отже, я тепер, на думку лікарів, саме до таких «загроже-них» належу. Прикрий се стан,— щось подібне до католицького Purgatoriuin *,— я б воліла вже або рай, або пекло, тільки аби щось виразного!

їдучи сюди, була я два дні у Львові, був саме гарячий час агітації в справі українського] університету. Настрій був незвичайний для людей нашого племені, бо дуже завзятий та бадьорий,— хоч би частіше був він такий!.. Саму справу з усіма деталями Ви, запевне, знаєте незгірше від мене, то не маю що її розповідати.

Ще раз в дорозі я забула і себе, і мету своєї подорожі, то було того одного дня, що я прожила в Венеції. Не знаю, чи побачу її ще коли, але що не забуду ніколи, в тім певна.

Тепер життя моє монотонне, як в санаторії, оживляється тільки листами з України та з інших сторін, де живуть прихильні до мене люди. Оживіть і Ви моє пробування на чужині Вашим щирим і завжди цінним для мене словом,— воно ж мені не тільки на чужині жадане.

Тим часом бувайте здорові. Стискаю Вашу руку, мій товаришу.

Л. Косач

191. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

10 січня 1902 р. Сан-Ремо San Remo, 10.1 1902

Лілея моя лілейная!

Хотіла я тобі написати другого дня після написання «універсалу» до всіх вас, але залінувалась і не написала. Позавчора возилась, споруджуючи собі відповідне до літньої погоди убрання, а вчора нахмарило (без дощу), і я своє убрання сховала в кошик, сьогодні знов тепло, тільки трохи вітряно (отож, вітер і розігнав хмари), і я, притаївшись під стіною, щоб не досягав вітер, сиджу все-таки на своєму балконі під одкритим небом і пишу тобі листа, від часу до часу оглядаючись, чи вже зникли остатні хмарки з горизонту. Ся практична метеорологія хутко стане зовсім моєю манією, та я