Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

жертва була ось тут, перед ними. Підійшовши, нарешті, ближче до приреченого судна, Блад розгледів милі за три-чотири від себе невиразні обриси трьох високих кораблів, що віддалялися. Цілком природно, вони спочатку подумали, що ця трійка належить до ямайської ескадри, а охоплена вогнем жертва, очевидно, розгромлений піратський корабель.

Але Пітт, який через підзорну трубу споглядав за ескадрою, що швидко втікала, побачив щось таке, що могло помітити тільки око досвідченого моряка, і за кілька хвилин голосно сповістив приголомшливу новину. Найбільший з трьох кораблів був флагманський корабель де Рівароля «Віктор’єз».

«Арабелла» й «Елізабет» поспішили на поміч нещасним морякам, які у відчаї скупчилися в трьох аж надто переповнених шлюпках біля своєї охопленої полум’ям коробки. Треба було рятувати не тільки тих, кому пощастило втиснутись у шлюпки, а й тих нещасних, що, борючись за життя, чіплялися за уламки корабля.

Розділ XXIX. Послуга короля Вільгельма

Один із човнів пристав до борту «Арабелли», і спершу трапом піднявся худорлявий джентльмен невеличкого зросту, одягнений в елегантний гаптований золотом камзол з темно-червоного атласу. Пишний чорний парик обрамляв сердите жовте зморщене обличчя незнайомого. Його модний і дорогий одяг зовсім не змінився від пережитого нещастя, і чоловік тримався в ньому з невимушеною впевненістю справжнього вельможі. З усього було видно, що це не пірат. Слідом за ним на палубі з’явився ще один чоловік, який у всьому, крім віку, був цілковитою протилежністю першому. Це був огрядний джентльмен з кругловидим обвітреним обличчям і добродушною складкою губ. У його блакитних очах мерехтів веселий вогник. На ньому теж був дорогий одяг, але без прикрас, однак з його вигляду відразу відчувалося, що цей чоловік звик наказувати.

Щойно маленький чоловічок ступив з трапа на шкафут, де стояв капітан Блад, його гострі, ніби в тхора, чорні очі швидко пробігли строкатою юрбою команди «Арабелли», що скупчилася навколо, і зупинились на капітанові.

— Що за чортівня?! Куди я потрапив? — роздратовано спитав він. — Ви англієць чи хто ще, кат би вас забрав?

— Я маю честь бути ірландцем, сер. Моє прізвище Блад, капітан Пітер Блад, а це мій корабель «Арабелла». Усе тут до ваших послуг, сер.

— Блад! — пронизливо вигукнув маленький чоловік. — Прокляття! Пірат! — Він швидко обернувся до свого супутника-велетня: — Ван дер Кейлен, чуєте? Пірат. Трясця мені, але ми перейшли зі Сцілли на Харибду.

— Невже? — гортанним голосом спитав інший. — Оце так халепа!

Він раптом збагнув весь комізм їхнього становища й розсміявся.

— Прокляття! Чого ви смієтеся, дельфіне? — бризкаючи слиною, закричав на нього чоловік у темно-червоному камзолі. — Нічого казати, буде над чим потішитися в Англії! Спочатку адмірал ван дер Кейлен уночі губить весь свій флот, потім французька ескадра топить його флагманський корабель, а все це закінчується тим, що його самого захоплюють пірати. Дуже радий, що ви ще здатний у всьому цьому знаходити щось комічне. Мабуть, доля за мої гріхи зв’язала мене з вами, та хай я буду проклятий, якщо мені смішно.

— Тут очевидна помилка, якщо я можу взяти на себе сміливість, щоб указати на це, — спокійно промовив Блад. — Ви не захоплені, панове, а просто врятовані. Коли ви це зрозумієте, то, можливо, визнаєте за потрібне подякувати мені за гостинність, яку я пропоную вам. Щоправда, може, надто скромна гостинність, але до ваших послуг тут усе найкраще, що є в моєму розпорядженні.

Запальний маленький джентльмен дивився на нього.

— О! Ви дозволяєте собі ще й іронізувати? — кинув він сердито і, мабуть, для того, щоб припинити глузування, поквапився представитися:

— Я лорд Віллоґбі, генерал-губернатор короля Вільгельма в Вест-Індії, а це адмірал ван дер Кейлен, командир флоту його величності у Вест-Індії, наразі загублений десь у цьому клятому Карибському морі...

— Короля Вільгельма? — здивовано перепитав Блад і помітив, як Пітт і Дайк, що стояли позаду, підійшли ближче, розділяючи його власний подив. — А хто такий король Вільгельм, ваша світлосте? Король якої країни?

— Ви про що? — здивований більше, ніж Блад, лорд Віллоґбі дивився на нього: — Я кажу про його величність короля Вільгельма Третього — Вільгельма Оранського, що разом із королевою Марією вже понад два місяці править Англією.

На якусь мить запало мовчання. До Блада нарешті дійшов зміст того, що він почув.

— Ви хочете сказати, сер, що англійський народ повстав і вигнав цього негідника Якова разом з його бандою головорізів?

У голубих очах адмірала ван дер Кейлена промайнула добродушна посмішка, він торкнувся ліктя лорда Віллоґбі й зауважив:

— У нього правильний політичний нюх, га?

Його світлість теж посміхнувся, і на високому чолі запали глибокі зморшки.

— Боже милосердний! Та ви нічого не знаєте!.. Де ж вас носило весь цей час?

— Ми були відірвані від світу останні три місяці, сер, — відповів Блад.

— Он воно що! Тепер я розумію. За ці три невеличкі місяці у світі сталися деякі великі зміни... — І лорд Віллоґбі коротко розповів про них. Король Яків утік під захист короля Людовіка, у Францію. З цієї причини, а також з багатьох інших Англія приєдналася до антифранцузького союзу і нині перебуває в стані війни з Францією. Ось чому сьогодні вранці флагманський корабель голландського адмірала був атакований ескадрою де Рівароля. Очевидно, французи дорогою з Картахени зустріли якийсь корабель і від нього дізналися свіжі новини.

Після цього, запевнивши ще раз, що на борту його корабля до них будуть ставитися з усією повагою, Блад провів гостей до своєї каюти. А на кораблі тим часом і далі рятували потерпілих. Вісті, почуті від лорда Віллоґбі, дуже схвилювали капітана Блада. Якщо короля Якова скинули з престолу і він утік до Франції, то, зрозуміло, настав кінець його, Пітера, поневірянь на чужині. Тепер він міг повернутися додому і знову розпочати мирне життя, так трагічно порушене чотири роки тому. Можливості,