Читати книгу - "Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки"

На противагу своїй постійній звичці грати абияк, я й справді доклав усіх зусиль, і в результаті ми отримати третій приз — дві шоколадні літери.

Пан Пот надувся й похмуро заявив: «Я все одно шоколад не люблю, принаймні цей сорт».

«Ну, а я шоколад люблю, але віддаю свій приз наймилішій учасниці турніру — пані Алтьє, яка може без проблем використовувати солодкі калорії», — сказав Еферт, пропонуючи свою шоколадну літеру Алтьє, худорлявій маленькій мишці, яка прийшла останньою і тепер усміхалася на весь рот. Еферту не можна шоколаду через діабет.

Ніхто не знав, хто відправив нам тих трьох Пітів.

Зеленого та синього, як я й казав, не впустив портьє, а чорний пішов вже за три хвилини, видаючи усілякі незрозумілі звуки. Розповзлися численні теорії про таємну змову:

1. То були переодягнені злочинці («Я чув, як у мішку брязкали металеві предмети»).

2. Притулок-конкурент намагався нас розіграти («Той один Піт, ну, ви знаєте, був вилитим образом медсестри-сурінамки А з будинку догляду Б»).

3. То мав були сюрприз, влаштований нашою ж Спілкою пожильців, яка зараз, коли жарт не вдався, прикидається, що не має до цього жодного стосунку («Я навіть чув, як він сказав “Сюрприз!”»).

Тутешнім пожильцям бракувало уяви, окрім тих випадків, коли справа стосувалася перемивання кісточок та необґрунтованих звинувачень.

Ріа та Антуан вважали за честь взяти до себе домашні рослини Еф’є. Вони ходили побачитися з нею та сказати, що її рослини в надійних руках.

У моїй кімнаті нема ані грама зелені. У мене не виживала навіть сансевієрія. Бульби у горщиках — лише з ними я міг впоратися. Вони цвіли, а згодом опинялися на смітнику.

Єдине місце, де рослини мали ще менший шанс на виживання, — це в Еферта. Його пес Мо поїдав усе, що росло та цвіло. Лише для того, аби знову все виблювати.

У коридорі я зіштовхнувся з милою маленькою соціальною працівницею, яку колись відправили дізнатися в мене, чи не збираюся я раптом зробити собі харакірі. Вона запитала, чи я й досі намагаюся побачити сонячний бік життя.

— Ну, правду кажучи, останнім часом небеса радше похмурі, — сказав я.

— Але за хмарами?…

Я чесно відповів, що більше не чекаю багато сонячних днів і що коли з мене нарешті вистачить цієї поганої погоди, то повідомлю їй першій, що позбавляю себе життя.

Учора ми з Ханеке провели разом кілька годин, сортуючи речі Еф’є. Те, що можна було віддати до комісійної крамниці, ми склали з правого боку кімнати. Зліва — кілька речей, які Ханеке хотіла спробувати продати онлайн. Посеред кімнати у двох коробках помістилися особисті речі: фотографії, картини, кілька статуеток, прикраси, книги та CD. Ціле життя — лише в двох коробках. Немає потреби у вантажівці під час переїзду — все поміститься на іграшковому возику.

Фургон із комісійного магазину прибуде в п’ятницю, щоб забрати те, що лишилося.

Директорка, як вияв доброї волі, сказала, що будинок покриє вартість зняття гвіздків та гвинтів зі стін.

«Як же це щедро!» — пробурмотів я, бо не зміг із собою нічого вдіяти.

Прижиттєвий заповіт так і не відшукався. Ми втратили надію його знайти.

— Якщо пощастить, наступного року я знову віритиму в Санта-Клауса! — радісно мовила Грітьє.

— Так, просто продовжуй рухатися в тому ж напрямку і дістанешся туди досить скоро, — підбурював її Еферт.

Їй подобалася перспектива знову лишати черевики біля каміна.

— Санта-Клаус може подарувати мені устілки для підтримання склепіння!

— Марципанові.

Учора приходила Анья. Схоже, те, що її змусили достроково вийти на пенсію, пішло їй на користь. Сказала, що дуже шкодує, що їй не дали часу чи можливості витягнути усі документи, які Правління хотіло лишити «конфіденційними». «Не вийшло з мене шпигунки».

«Але як людина ти досягла успіху».

«Це так мило з твого боку, Хендріку, говорити так».

Ми вирішили сходити до музею Ноорд: вона — на електричному велосипеді, а я — на скутері. Я ледве встигав за нею. Музей Ноорд — це єдиний музей у цій частині Амстердама. У понеділок він не працює.

Однією з переваг проживання тут є мізерний шанс, що ти можеш пролежати у своїй кімнаті років з десять до