Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Ні, ну ЦЕ було вже зовсім ні в які ворота!

Завмерши посеред кухні з щелепою, що відвисла до колін, я дивилася на напівпрозорий образ Алевтини Георгіївни, що нахабно морщила ніс поруч із відкритим холодильником.

— Чого тут у тебе одна погань? Взагалі нічого їстівного! — сердито гаркнув привид, махнувши рукою, від чого дверцята холодильника з гуркотом зачинилися.

— Та ви зовсім отетеріли, чи що?! — не витримавши, закричала я. — Це нібито МОЯ квартира та МОЯ кухня! Якого дідька ви тут забули?

— Не твоя справа! — нахабно заявила бабуця.

— Взагалі-то моя! — обурилася я, навіть від щирого роздратування майже забувши, що розмовляю з привидом. — Приперлися тут у мою квартиру і!..

— Маргарито, що в тебе за... Трясця! — закричав Арк, влетівши на кухню. І, завмерши на вході, дивився на гоблінку, наче кажан на концерт Оззі Осборна.

— Ага, саме так, — прошипіла я, дивлячись на бабусю з найщирішим у всьому мультивсесвіті «обожнюванням». — Слухай, якого взагалі біса, га?

— Ну ти й хамка базар…

— Стулися! — не витримавши, гаркнула на привида, який знову зібрався відкривати рота. — Просто… Та мать вашу, що діється?! — заверещала я, хапаючись за голову. — Гаразд, добре вже зомбі, до них я навіть майже звикла і, може, скоро б почала засмучуватися через те, що вони не ходять по квартирі, як корови на пасовищі. Але привид?! Звідки тут могли взятися привиди? Ще й ОЦІЄЇ! — видихнула я, ткнувши в сусідку тремтячим пальцем. — Мало того, що за життя спокою не давала... То тепер і після смерті приперлася? Вештатися моєю квартирою до кінця віків?

— Про кінець віків ти трохи загнула, — втрутився Арк, нарешті трохи оговтавшись. — Вигнати її для мене — на раз плюнути. Але інше цікаво: як ця примара взагалі тут опинилася?

— Думаєш, Клавік знову постарався? — несміливо припустила я, піднявши брову.

— Якщо так, то нам настав час остаточно впадати в істерику, — похитав головою чоловік. — Тому що матеріалізація фантома — це вже не просто некромантія, а особливе її відгалуження, пов'язане зі спіритизмом. І щоб фантом був ще здатним на конструктивний діалог...

— На конструктивний діалог ця істеричка навіть за життя не була здатна, — буркнула я собі під ніс.

— …Некромант із даром спіритиста повинен мати просто неймовірну силу, — вів далі Арк, вдаючи, ніби я його щойно не перебивала своїм бурчанням. — Загалом так, якщо ця примара — справа рук нашого сина, то я здаюся в спробах щось пояснити. Просто тому, що така магія… не уявляю, яким чином її може мати немовля, яке навіть говорити почне нескоро.

— А може, це й не Клавік? — несміливо припустила я. — Раптом у квартиру цієї прибацаної хтось пробрався і створив фантома?

— Сама прибацана! — з новою силою заверещала баба. До речі, весь цей час щось бурчавши на фоні.

— Секундочку… — замислився Арк і наступною хвилею заклинання спочатку заткнув Алевтині Георгіївні рот астральним кляпом, а потім узяв з її тіла зразок ектоплазми. Разом з яким збігав до килимка, на якому Клавік зараз саме валявся, намагаючись стати навкарачки. І, взявши у синочка пару волосинок, активував заклинання, в результаті якого ектоплазма примари і волосся малюка засвітилися однаковим ліловим світінням.

— Так?

— На жаль, це справді його рук справа! — відчайдушно видихнув некромант, у серцях сівши прямо на підлогу. — І я не маю навіть найшаленіших пояснень такої його надмірної обдарованості.