Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— Тобто, мені тепер із косяками привидів жити, поки ти проти них систему з ланцюга артефактів не зліпиш? — нервово поцікавилась я, відчувши, як сіпнулося ліве око. Тим часом гоблінка, очевидно незадоволена кляпом у роті, залетіла в кімнату слідом за нами і тепер обурено мукала, махаючи прозорими руками.

— Цього разу обіцяю зробити все швидше, — зітхнув Арк, похитавши головою. — А цю бабенцію я вже зараз вижену, і з кінцями…

— Почекай! — несподівано стрепенулась я, коли чоловік уже почав плести заклинання.

— Що таке? Скучила за нею і вирішила трохи поспілкуватися? — саркастично поцікавився чоловік.

— Якоюсь мірою, — зам'ялася я. — Дивись… ми маємо фантом. Який, можливо, пам'ятає або своє вбивство, або щось про дивного чоловіка, який мене їй замовляв. Може спробуємо спочатку її допитати?

— Спробувати, звичайно, можна… Тільки ось ти ж розумієш, чому привидів не використовують у судмагекспертизі? — протягнув Арк, вичікувально дивлячись на мене. А не отримавши відповіді, продовжив: — Тому що, по-перше, дуже складно створити фантома, взагалі здатного на виразний діалог і якусь мову. По-друге, навіть створи ти такого — дуже непросто добитися від нього правди, навіть якщо він знає відповідь (що ще рідше). Примари просто люблять брехати, і в нас поки що немає магічних технологій, які могли б змусити їх говорити правду на всі сто відсотків.

— І все ж навіть такі свідчення навряд чи завадять нам у нашій поточній ситуації. Тож пропоную спробувати, пригрозивши їй якимись неприємними для примари чарами. У суді б такі «свідчення» не ухвалили, але з урахуванням наших нинішніх труднощів, зайвими не будуть навіть вони.

— Гаразд, тоді за справу, — кивнув чоловік. І, обвивши примару по рукам і ногам потоками зеленої енергії, змусив її подивитися прямо собі в очі… після чого витяг нарешті кляп, щоб почути на свою адресу вражаюче яскравий потік нецензурної лексики.

— Ну, загалом, саме так я й проводила дозвілля, поки її не замочили, — зітхнула я, дивлячись на некроманта, роздратованого настільки, що, здається, він був готовий вже ось-ось вигнати її звідси, наплювавши на допит.

— Дивуюсь твоїй витримці, — похитав головою Арк. А потім, зібравшись, впевнено стиснув руки в кулак, керуючи потоками енергії, які обвивали гоблінку. І, натягуючи їх, владно промовив: — Слухай мій голос, неспокійний дух! З'явився ти з мороку, і в темряві згинеш! Слухай же мій голос, що обдарований силою богів! Підкорися моїм словам! Відповідай, чи будеш ти підкорений і смиренний ?

— А в дупу тебе там часом не поцілувати? — гаркнула гоблінка.

— Зрозуміло, посилимо заклинання, — роздратовано прошипів некромант. — Зв'язую тебе незримими ланцюгами, дарованими мені богом смерті та підкріпленими волею всіх богів! Схили голову і скорись! Чи визнаєш ти мене володарем своїм?

— Гаразд, визнаю, — без особливого ентузіазму буркнула бабця.

— Чи будеш ти підкорений і смиренний?

— Добре, буду, давай тільки швидше! Від цих твоїх заклинань у мене печія почалася, — фиркнула гоблінка, я ж спробувала просто не думати про те, звідки печія могла взятися у примари.

— Чи даси ти правдиві відповіді на запитання?

— Та я вже що завгодно дам, тільки дай мені спокій!

Порахувавши останнє за якусь, а згоду, Арк зібрався і промовив:

— Відповідай, дух! Ким був той, хто наказав тобі насилати на Маргариту Фрост прокляття?