Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Так, наче ці дві речі не можуть крокувати пліч-о-пліч.

— Коли ви почали працювали зі Свєтою Маєрс?

Ленс посовався на стільці. Йому, вочевидь, не сподобалося, що вони знають ім’я.

— Не пам’ятаю. Два роки тому? Тара ходила на розпродаж рослин і розговорилася там з нею. Вони добре порозумілися, побалакали про товариство садівників і всяке таке лайно. Якийсь час ми продавали їй дещо. А потім зблизилися, узяли її в долю.

— Розкажи нам про Достойницю, — попросила Алекс.

— Про шо?

— Ви не тільки куш вирощували. Що саме ви ростили для Блейка Кілі?

— Того модельного чувака? Він завжди тягався за Тарою, розкидався баблом, типу якась зірка. Цей мудак мене харив.

Алекс навіть не знала, як реагувати на те, що де в чому згодна з Ленсом Ґрессанґом.

— І що ви для нього ростили? — не вгавав Тернер.

— Це було не для нього. Спочатку. Якийсь час ми штовхали травичку його кенту... усе це заборонене лайно, окей? Ми ж не записуємо?

Тернер знаком наказав йому говорити далі.

— Нічо’ такого. Пакет драпу за десятку чи двадцятку. Стандартне гівно. А потім, уже цього року, намалювалася його гьорла Кеті...

Алекс підсунулася ближче.

— Кейт Мастерс?

— Ага. Блонда, симпотна, в натурі, але типу сука.

— Розкажи мені більше про свої смаки щодо жінок.

— В натурі?

— Ні, дурню. І чого хотіла Кеті?

— Вона хотіла знати, де ми вирощуємо і чи може Тара звільнити в теплиці місце для чогось новенького. Якогось медичного гівна, з усіма цими нормами вологості й ще бозна-чого. І Тара серйозно взялася за це зі Свєтою. Витратила час, але рости почало непогано. Я якось закинувся. Навіть не кайфанув.

Господи, у Ленса Ґрессанґа в лапах була Достойниця, а він про це навіть не знав! Алекс ставало зле, коли вона думала про те, скільки шкоди він міг заподіяти, якби зрозумів, що наркота дарує йому контроль над людьми... Але хтось інший збагнув це раніше.

— Ти подумав, що це фігня, — озвалася дівчина. — Кайф від нього гівняний. І тому продав Блейкові.

— Ага, — вишкірився Ґрессанґ.

— І що ти подумав, коли він повернувся за добавкою?

Ґрессанґ здвигнув плечима.

— З радістю взяв у нього бабло.

— А Кейт Мастерс знала, що ти продавав Достойницю Блейкові?

— Та ну, вона в натурі напрягалася. Казала, шо ця фігня отруйна і всяке таке, шоб ми не підсідали. Я знав, шо вона біситиметься, якшо дізнається. Але Блейк і далі нас напрягав, а потім привів того, другого чувака, який схотів знати, чи можемо ми дістати грибів.

— Кого? — запитав у Ленса Тернер.

Проте Алекс уже знала відповідь.

Ленс засовався на стільці. Вигляд у нього був схвильований, майже наляканий.

— Це був Колін Хатрі, чи не так? — підказала вона. — Із «Сувою та ключа»?

— Ага. Він... — Ленс відкинувся на стільці. Його показна хоробрість кудись поділася. Він дивився на стіну, наче сподівався знайти там хоч якусь відповідь. Годинник цокав, проте Алекс із Тернером зберігали мовчання. — Я не знав, за шо ми взялися.

— Розкажи мені, — попросив детектив. — Розкажи, як усе почалося.

— Тара весь час стирчала в теплиці, — плутано озвався Ленс. — Приходила пізно, не лягала, змішуючи всяке лайно, з’єднуючи гриби з бозна-чим. У неї була маленька жовта тарілочка, яку їй дав Колін. Вона називала її своїм відьомським казанком. Колін не міг наїстися коліс, які вона робила.

— Коліс? — перепитав Тернер. — Я думав, ви грибами торгували.

— Тара переганяла то гівно. Це не була кислота. Біс його зна, шо це було. — Ленс потер здоровою рукою хвору руку, і Алекс помітила, що його шкіра вкрилася сиротами. — Ми хотіли просікти, шо Колін робить з колесами. Але він усе приховував. Тоді Тара така, типу, каже, мовляв, більше не варитиму для вас, чуваки. — Ленс простягнув руки, наче благав Алекс про щось. — Я казав їй. Казав їй просто забити, просто й далі брати в Коліна бабло.

— Але цього було недостатньо, — відповіла Стерн. «Краще помру, ніж сумніватимусь». Тара відчула, що ставки у грі високі, й захотіла приєднатися до неї. — І що сталося?

— Колін розколовся. — Алекс не могла збагнути, прозвучали ці слова насмішкувато чи з жалем. — Якось на вихідних він із чуваками прийшов до нас із Тарою додому. Ми ковтнули таблетки, які зробила Тара, а потім вони зав’язали нам очі й відвели в той дім, у кімнату. Там було в натурі класно, такі вітражі, типу, з єврейськими зірками, і дах був відкритий, так шо зорі було видно.

Алекс побувала в тій залі у вечір невдалого ритуалу Слюсарів, коли вони намагалися дістатися Будапешта. Невже вони все вдавали, від самого початку знаючи, що без Тариних пігулок нічого не спрацює?

— Ми стояли колом біля круглого стола, і вони стали наспівувати шось, типу, не знаю, по-арабськи, а тоді стіл просто... відкрився.

— Як портал? — перепитав Тернер.

Ленс похитав головою.

— Нє, нє. Ви не розумієте, там не було дна. Там, унизу, була ніч... якась інша ніч — і вгорі теж ніч, наша ніч. І повно зірок. — У його голосі чулося щире благоговіння. — Ми пройшли на автоматі й потрапили на вершину гори. Видно було на кілометри. І так ясно, шо аж зрозуміло, де горизонт вигинається. Просто капець. Але назавтра відхідняк у мене був жестяковий. І, Господи, як ми штиняли! Запах кілька днів не відмивався. — Ленс зітхнув і повів далі: — Думаю, тоді все й почалося. Колін і вся його тусня хотіли, шоб Тара далі варила їм наркоту. Ми хотіли нових тріпів. Тара мріяла побачити світ. А мені просто хотілося ні хріна не робити. Ми побували на Амазонці, у Марокко, у тих гарячих озерах Ісландії. На Новий рік були в Новому Орлеані. Це скидалося на найкрутішу комп’ютерну гру. — Ленс ледь чутно захихотів. — Колін не вкурював, як Тара мішає цю дур. Він показував, типу це здається йому смішним, але я бачив, шо він біситься.

Алекс намагалася поєднати цього Коліна — жадібного, заздрісного чувака, який тріпує з дилерами наркоти — з амбітним і пещеним хлопчиком, якого бачила в Белбалм удома. Як він собі думав, куди