Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

— А далі що було?

— З-за лаштунків прибігла дівчина твого друга...

— Що за дівчина?

— Зажди... Еді!

— Гм?

— Хто та чорна дівка, така з косичками? В неї ще цицьки класні. І Дес її не любить.

— Аліса,— відповіла Еді.

— Аліса,— переказала Орла Страйкові.— Вибігла ото і почала кричати, щоб Дес дзвонив у «швидку».

— І він подзвонив?

— Ага. Твого друга забрали, й Аліса поїхала з ним.

— А чи Брок... чи Ноель відтоді повертався?

— Та яка користь із викидайла, якщо на нього кричать, а він пада й обсцикається? — відповіла Орла.— Я чула, що Аліса просила Деса дати йому другий шанс, але Дес других шансів не дає.

— І тоді Аліса обізвала його тугим, мов у сраці дірка,— раптом порушила свою мовчанку Еді,— так він і її вигнав. От дурноголова. їй же треба ті гроші. У неї ж діти.

— Коли це сталося? — спитав Страйк у Орли й Еді.

— Тижні зо два тому,— відповіла Еді.— Але то стрьомний тип. Добре, що прогнали.

— В якому плані стрьомний? — уточнив Страйк.

— Так завжди видно,— відповіла Еді, демонструючи утому від життєвого знання.— Завжди. В Аліси на чоловіків препоганий смак.

Друга стриптизерка лишилася в самих тільки прозорих трусах і енергійно трусила сідницями в бік нечисленної своєї публіки. У клуб щойно увійшло двоє немолодих чоловіків, які затрималися на шляху до шинкваса, уп’явши погляди у трусики, які мали ось-ось злетіти.

— Він живе з Алісою десь у Боу,— додала барменка.— Вона собі добула муніципальне житло, але вічно нила, що все не так. Не знаю точно, де воно,— провадила Еді, випередивши Страйкове питання.— Я там не була, ні.

— Та наче їй там подобалося,— непевно заперечила Орла.— Казала, ясла там класні.

Стриптизерка скинула трусики і тепер крутила ними над головою, ніби ласо. Роздивившись усе, що можна, нові клієнти рушили до шинкваса. Один — за віком він міг би бути Орлі дідусем — уп’яв мокрі очі їй у декольте. Дівчина по-діловому зміряла його поглядом, тоді розвернулася до Страйка.

— То будеш брати приватний танець чи ні?

— Гадаю, не буду,— відповів Страйк.

Він навіть договорити не встиг, як Орла відставила свій келих, зіскочила зі стільця і посунулася до діда. Той усміхнувся: зубів було менше, ніж дірок між ними.

Біля Страйка постала зігнута фігура: безшиїй викидайло.

— Дес на два слова кличе,— сказав він тоном, який, може, звучав би загрозливо, якби голос у чоловіка не був на диво тонкий для його габаритів.

Страйк роззирнувся. Діджей, який усе супився на нього, поманив його.

— Якась проблема? — спитав Страйк у викидайла.

— Якщо є, Дес тоді скаже,— почулася дещо зловісна відповідь.

І Страйк пішов на інший бік приміщення, щоб поговорити з діджеєм, і став біля його пульта, мов викликаний до директора школяр-велетень. Він мусив чекати — гостро усвідомлюючи абсурдність ситуації,— поки третя стриптизерка поставить кухоль з монетами біля пульта, скине пурпуровий халат і підніметься на сцену, вбрана в чорне мереживо й акрилові туфлі на підборах. Дівчина була густо татуйована. Обличчя під щільним макіяжем було рябе.

— Панове! Цицьки, сідниці, все як годиться — Джакаліна!

Залунала «Африка» гурту «Тото». Джакаліна почала крутитися на пілоні й виявилася в цьому значно вправнішою за своїх попередніх колег. Дес прикрив мікрофон рукою і нахилився до Страйка.

— Так, друзяко.

Він був і старший, і брутальніший, ніж здавався у червоному світлі сцени. Очі мав пронизливі, а по підборіддю збігав шрам — такий самий глибокий, як у Шпеника.

— Нащо ти розпитуєш про того викидайла?

— То мій приятель.

— Він не мав контракту.

— Я не кажу, що мав.

— Тож дупу мою незаконно звільнюй. Він мені слова не сказав про ті напади. Тебе та сука Аліса сюди підіслала?

— Ні,— відповів Страйк.— Мені сказали, що Ноель тут працює.

— Кобиляка кінчена та Аліса.

— Я про неї не в курсі. Я його шукаю.

Дес деякий час похмуро дивився на Страйка, чухаючи під пахвою. Неподалік Джакаліна скинула з плечей лямки ліфчика і зиркнула через плече на свою аудиторію з шістьох осіб.

— То собача брехня, ніби той виродок працював у спецназі,— агресивно заявив Дес, ніби Страйк щось подібне стверджував.

— Це він вам так сказав?

— Вона так сказала. Аліса. Вони б такого каліку кінченого не взяли. Хай там що,— додав Дес, мружачи очі,— є ще дещо, що мені не до смаку.

— О? І що саме?

— Це мій бізнес. Так їй і перекажи від мене. Справа не тільки в нападі. Скажи, хай спитає Мію, чому він мені тут не потрібен. І ще перекажи Алісі, що як утне ще якусь дурницю з моєю машиною чи підішле друзів, щоб вони тут розкопували всіляке на мене, я її до суду потягну. Так і скажи!

— Правильно,— погодився Страйк.— А ви маєте її адресу?

— Та пішов ти! Чув? — загарчав Дес.— Пішов звідсіля к бісовій матері.

І нахилився до мікрофону.

— Кла-ас,— мовив він з якоюсь професійною хтивістю. Джакаліна саме ритмічно крутила персами у червоному світлі. Дес махнув до Страйка рукою — мовляв, іди собі — і зосередився на стосі вінілових платівок.

Прийнявши невідворотне, Страйк дозволив провести себе до дверей. Ніхто не зважав на це: увага аудиторії була віддана Джакаліні й Лайонелу Мессі на екрані телевізора. Біля дверей Страйкові довелося пропустити зграйку молодиків у костюмах, яким явно краще вже було не наливати.

— Цицьки! — загорлав один з них, показуючи на стриптизерку.— Цицьки!

Викидайло не подарував такого. Почався млявий конфлікт. Крикуна заспокоїли докори друзів і аргументи викидайла, які він супроводив кількома енергійними тичками вказівником у груди нестриманому пану.

Страйк терпляче дочекався завершення сцени. Коли молодикам нарешті дозволили увійти, він зміг піти під перші звуки «Тільки вгору» Язза.