Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

- Мірто! - обурився Гаррі. - Я ж... неодягнений!

Піна була така густа, що це навряд чи мало значення, однак у Гаррі склалося враження, що Мірта шпигувала за ним з першої секунди, як він сюди зайшов.

- Я заплющила очі, коли ти залазив у воду, - сказала вона, моргаючи очима за масивними лінзами окулярів. - Ти мене не провідував років сто!

- Ну, так... - збентежився Гаррі, трохи підгинаючи коліна, щоб Мірта таки напевне не бачила нічого, крім його голови. - Мені ж не можна заходити у твій туалет. Він же дівчачий.

- Колись це тебе не турбувало, - сказала Мірта сумно. - Колись ти стовбичив там довгенько.

То була правда, але тільки тому, що Гаррі, Рон і Герміона вирішили, ніби несправний Міртин туалет найкраще підходив для таємного виготовлення багатозільної настійки - забороненого зілля, котре на годину перетворило Гаррі й Рона на точні копії Креба з Ґойлом. Завдяки цьому вони змогли проникнути в слизеринську вітальню.

- Мені заборонили туди ходити. - Гаррі сказав майже правду, бо якось, коли він виходив з туалету, його побачив Персі. - І я подумав, що краще не приходити.

- Ага... Ясно... - Мірта похмуро потерла пляму на підборідді. - І все ж... я б занурила яйце у воду. Так робив Седрик Діґорі.

- Ти за ним теж шпигувала? - знову обурився Гаррі. - Ти що, никаєш тут вечорами, підглядаючи, як старости купаються?

- Іноді, - лукаво сказала Мірта. - Але я жодного разу ні з ким не заговорила.

- Це для мене велика честь, - насуплено сказав Гаррі. - Заплющ очі!

Він переконався, що Мірта добре затулила долонями свої окуляри, потім виліз із ванни, обгорнувся рушником і пішов по яйце.

Коли він знову заліз у воду, Мірта подивилася крізь пальці й сказала:

- Відкрий його під водою!

Гаррі занурив яйце під пінисту поверхню води і відкрив... Цього разу ніщо не верещало. З-під води долинала булькотлива пісня, слів якої він не міг розібрати.

- Ти повинен ще й голову свою занурити! - Мірті дуже подобалося ним командувати. - Пірнай!

Гаррі набрав у груди повітря й присів. Тепер, опинившись на мармуровому дні наповненої бульбашками ванни, він чув хор надприродних голосів, що співали до нього з відкритого яйця:

Шукай нас там, де нашу пісню чути -

На суші ми німі і вельми скуті.

Шукай і бійся, і шукай скоріше:

Ми в тебе заберемо найцінніше.

І повернути скарб, і віднайти -

На все годину часу маєш ти.

Якщо не встигнеш - годі, все дарма:

Пропало, зникло, вже його нема.

Гаррі виплив нагору, розітнувши поверхню води, й відкинув з очей волосся.

- Ну що, чув? - спитала Мірта.

- Так... «Шукай нас там, де нашу пісню чути...» Не треба мене переконувати, що це... Стривай, треба послухати ще раз, - і він знову пірнув.

Гаррі довелося тричі прослухати пісню під водою, щоб запам'ятати слова. Він ще трохи побольбався у воді, напружено міркуючи, а Мірта сиділа й дивилася на нього.

- Я повинен шукати тих, хто не може говорити чи співати на суходолі, - задумливо сказав він. - Гм... хто ж це може бути?

- Ти такий повільний...

Він ще ніколи не бачив, щоб Плаксива Мірта була така радісна. Хіба що в той день, коли від багатозільної настійки Герміонине лице обросло шерстю і в неї з'явився котячий хвіст.

Гаррі розглядався по ванній кімнаті, думаючи... Якщо голоси можна почути лише під водою, то, цілком можливо, вони належать підводним істотам. Він виклав цю теорію Мірті, а та лише усміхнулася.

- Діґорі думав так само, - сказала вона. - Він лежав тут страшенно довго і говорив сам до себе. Довго-предовго. Що аж майже всі бульбашки полускали.

- Підводні... - протягнув Гаррі. - Мірто... Хто живе в озері, крім велетенського кальмара?

- Ну, різні... - сказала вона. - Іноді я там буваю... Часом мушу, бо не маю іншого виходу - якщо хтось змиє воду, коли я не очікую...

Намагаючись не думати про Плаксиву Мірту, котру змиває в озеро по трубі разом із вмістом унітаза, Гаррі промовив:

- І що ж там має людські голоси? Стривай... - Погляд Гаррі упав на зображення сплячої русалки на стіні:

- Мірто, а є там русалки з водяниками?

- О-о-о-о, дуже добре, - відповіла вона, поблискуючи окулярами. - У Діґорі на це пішло набагато більше часу! До того ж, це сталося тільки тоді, коли прокинулася вона, - з виразом величезної антипатії на сумному обличчі Мірта кивнула головою на русалку. - Коли вона почала хихотіти і хизуватися собою, і виставляти свої плавці...

- Я вгадав? - радісно вигукнув Гаррі. - Друге завдання - піти до озера і знайти там русалок з водяниками і... і...

Та раптом він зрозумів, що каже, і відчув, як радість вивітрилася з нього, наче хтось вийняв йому з живота корок. Він не дуже добре вмів плавати, а нагоди повчитися не траплялося. Дадлі, ще як вони обидва були малі, ходив на уроки плавання, але тітка Петунія та дядько Вернон, маючи, очевидно, надію, що Гаррі коли-небудь потоне, не потурбувалися відвести туди і його. Поплавати в цій ванні було дуже приємно, але ж озеро набагато більше і набагато глибше... а на дні живуть русалки й водяники...

- Мірто, - задумливо сказав Гаррі. - Як мені там дихати?

Після цих слів очі Мірти знову наповнилися слізьми.

- Як нетактовно! - пробурмотіла вона, намацуючи у своїй мантії хустинку.

- Що нетактовно? - спантеличено запитав Гаррі.

- Говорити при мені про дихання! - пронизливо вигукнула вона, і її голос луною відбився по кімнаті. - Коли я не можу... коли я вже не дихала... сто років... - вона заховала обличчя в хустинку і голосно висякалася.

Гаррі згадав, яка чутлива завжди була Мірта до всього, що стосувалося її смерті. Жоден інший зі знайомих привидів не робив з цього такої трагедії.

- Вибач, - нетерпляче сказав він. - Я не хотів... Я просто забув...

- Авжеж, звісно, немає нічого простішого, ніж забути про смерть Мірти, - сказала вона, ковтаючи сльози й дивлячись на нього запухлими очима. - Ніхто не сумував за мною навіть тоді, як я була ще жива. Моє тіло знайшли аж через багато-багато годин - я знаю, бо я там сиділа й чекала на них. Олива Горнбі зайшла в туалет і спитала: «Мірто, ти знову тут сидиш, набурмосившись? Професор Діпіт попросив пошукати тебе...» А потім вона побачила моє тіло... О-о-о-о,