Читати книгу - "Нескінченна історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він почав пробиратися крізь лабіринт дурнуватих будівель, та вже незабаром виявилося, що шлях до міста незрівнянно простіший, ніж дорога звідти. Раз у раз Бастіян ловив себе на тому, що збився зі шляху, що знову йде в бік середмістя. Йому знадобилося майже півдня, перш ніж він спромігся знову дійти до краю міста, до земляного валу. А коли він нарешті вибіг на пустище, то помчав без перепочинку, аж поки ніч - така сама темна, як і попередня, - не змусила його зупинитися. Геть знеможений і втомлений, він знесилено повалився на землю, під кущ ялівцю, і тут же поринув у глибокий сон. І в цьому сні у ньому згас спогад про те, що він колись умів вигадувати різні історії.
Цілісіньку ніч його переслідувало одне-єдине сновидіння, яке ніяк не хотіло ані закінчитися, ані відступити: Атрею з кривавою раною на грудях стояв і дивився на нього - непорушний і мовчазний.
Прокинувшись від удару грому, Бастіян аж підскочив. Його огортала непроглядна пітьма, та все ж йому здалося, що громаддя хмар, яке накопичувалося протягом дня, збурилося. Безперервно спалахували блискавки, а громи гуркотіли і грюкотіли так, що аж двигтіла земля; над пустищем розгулялася і завила буря, пригинаючи додолу кущі ялівцю. Щільна сіра завіса зливи заступила від стороннього ока цілу околицю. Бастіян стояв, загорнувшись у свій чорний плащ, його лицем стікала вода. Одна з блискавиць ударила в дерево просто перед ним, розколовши вузлуватий стовбур, гілля тут-таки спалахнуло, вітер розвіяв хоровод іскор над нічною рівниною, і там його відразу ж погасила злива. Від цього страхітливого удару Бастіян упав на коліна - і раптом заходився обома руками розгрібати землю. Коли яма стала достатньо глибокою, Бастіян відв’язав меч Сіканду і поклав його на дно ями.
- Сікандо! - тихо промовив він під завивання бурі. - Я назавжди прощаюся з тобою. Хай більше ніхто і ніколи не підніме тебе проти свого друга. І нехай тебе тут ніхто не знайде, доки не забудеться все, що ми з тобою наробили, доки не кане у забуття лихо, яке сталося через нас із тобою.
Тоді Бастіян засипав яму, ще й заклав місце захоронения меча мохом і гілками, щоби ніхто його не знайшов.
Сіканда лежить там до сьогодні. І тільки у далекому майбутньому прийде хтось, кому буде дозволено взяти його в руки, не наражаючись на небезпеку; утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.
А Бастіян пішов далі - крізь бурю і темряву.
Над ранок негода вщухла, вітер угамувався, тільки з дерев іще час від часу скрапували краплини води.
Тієї ночі для Бастіяна почалася довга, самотня мандрівка. Назад до своїх колишніх супутників, назад до Ксаїди він повертатися не хотів. Тепер Бастіян прагнув віднайти дорогу назад - шлях у світ людей, але не знав, ані що це за шлях, ані де його шукати. Може, десь існує якась брама, якийсь брід, якийсь перехід - щось, що приведе його туди? Він знав тільки одне: цього треба захотіти. Але якраз над своїми бажаннями він влади не мав. Він почувався, ніби пірнальник, що шукає на морському дні затонулий корабель, однак вода раз по раз виштовхує його на поверхню, перш ніж йому вдається хоч щось знайти.
Знав він і те, що в нього залишилося всього кілька бажань, тому дуже вважав, щоби випадково не скористатися зайвий раз із Сяйва. Тими кількома спогадами, які в нього ще залишилися, він був ладен пожертвувати тільки тоді, коли вже напевне знатиме, що вони наблизять його до його власного світу, і тільки тоді, коли це буде конче необхідно.
Та бажання неможливо викликати чи притлумити, так би мовити, за власним бажанням. Вони зринають всередині нас із найпотаємніших глибин, як і всі наші наміри - байдуже, добрі чи злі. І виникають вони непомітно.
Бастіян іще ні про що не здогадувався, а в ньому вже зародилося нове бажання, яке поступово набирало цілком виразних обрисів. Він блукав уже багато днів та ночей і почувався страшенно самотнім, а тому раптом запрагнув стати частиною якоїсь спільноти, щоби його прийняло до свого грона якесь товариство - не як владаря чи переможця і не когось особливого, а як рівного серед рівних, як одного з- поміж багатьох інших, може, навіть найменшого, може, незначного, проте такого, хто невіддільно до цієї спільноти належить і нерозривно з нею пов’язаний, хто бере участь в її житті.
І ось одного дня він нарешті добрів до морського узбережжя. Принаймні так йому спочатку здалося. Берег, на якому він опинився, був стрімкий і скелястий; перед Басті- яновими очима простягалося море білих, на перший погляд - застиглих хвиль. І тільки згодом ній помітив, що ці хвилі не такі вже аж непорушні, що вони, хоч і дуже повільно, та все ж переміщаються, що є тут і течії, і вири, які обертаються майже непомітно, як коротша стрілка годинника.
Море Імли!
Бастіян рушив уздовж крутого скелястого берега. Повітря було тепле і трохи вологе. Було ще доволі рано і цілком безвітряно, сонце осявало білосніжну поверхню туману, який простелявся аж до обрію.
Бастіян ішов уже кілька годин.
Десь ближче до полудня він натрапив на маленьке містечко, що - на високих палях - стояло просто в Морі Імли, недалеко від суходолу. Із виступом скелястого берега купку будинків з’єднував довгий підвісний міст. Він легенько погойдувався, коли Бастіян переходив по ньому до міста.
Будинки тут були доволі малі; двері, вікна, сходи - все здавалося зробленим для дітей. І дійсно, люди, які ходили цим містом, через свій зріст виглядали як діти, хоча й були дорослими чоловіками з вусами і бородами та жінками з високо підібраним волоссям. Дивувало те, що їх ледве вдавалося розрізняти, такі вони були подібні. Обличчя в них були темно-брунатні, як мокра земля, з виразом лагідним і спокійним. Угледівши Бастіяна, вони кивали йому, але ніхто до нього не заговорював. Та й узагалі, як на те пішло, вони виглядали дуже мовчазними, тільки зрідка на котрійсь із вулиць чи у завулку чулося якесь слово або ж вигук, незважаючи на їхню жваву діяльність і кипуче життя. До того ж, тут ніхто не йшов поодинці, всі ходили більшими чи меншими гуртками, тримаючись за чи попід руку.
Трохи уважніше придивившись до будинків, Бастіян виявив,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.