Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

мегаполіси, годі переоцінити. Можливо, як дехто вважає, кращим способом для США була б зважена й пропорційна відповідь на такі атаки, проте практично виключено, що це той курс, якого б американці трималися насправді. Так само можна було пристати на те, що інші мали б зрозуміти, що американці реагуватимуть на провокації, такі як та, що сталася 11 вересня, грубою і переважною силою. Ті, хто не може нас терпіти, повинні принаймні, навчитися нас боятися». Walter Russel Mead: Power, Terror, Peace And War. America's Grand Strategy in a World at Risk, New York 2004, S. 127.(обратно) 141

«Якою була наша ціль, хто був ворогом, якою мала бути наша відповідь, чи слід було вдатися до війни з тероризмом загалом або ж окремо вдарити проти Аль-Каїди? Якщо ми прагнемо воювати з усіма формами тероризму, то чи треба нам наскочити на повстанців у колумбійських джунглях, які ведуть війну з урядом?» Richard A. Clarke: Against all enemies. Der Insiderbericht liber Amerikas Krieg ge-gen den Terror, Hamburg 2004, S. 56.

(обратно) 142

Буш закликає випускників Академії у Вест-Пойнті послужити справі боротьби проти терору. Промова Президента на інтернет-сторінці: http:// bit.ly/fischer-uk-02.

(обратно) 143

«Більшість країн шукають безпеки так, як це здебільшого роблять тварини: тікаючи в оборону, зачаївшись або ж уникаючи всіх видів небезпек. На відміну від цього американці, як правило, відповідали на загрози — надто на раптові напади, — йдучи в наступ, звертаючи на себе увагу і встановивши джерела небезпеки, їх нейтралізували і по змозі брали гору, замість од них утікати. Розширення, як ми припустили, править за спосіб гарантувати безпеку». John Lewis Gaddis: Surprise, Security, And The American Experience, Cambridge / Mass. 2004, S. 13.

(обратно) 144

Henry Kissinger: Die Vernunft der Nationen, Berlin 1994, S. 13.

(обратно) 145

«Таким чином, з усього цього випливає тільки третє [Вашингтон, 24 серпня 1814 року, Перл-Харбор, 7 грудня 1941 року] в американській історії перевизначення того, що треба, щоб захистити країну від раптового нападу. До цієї вимоги нині долучилось уявлення Джона Квінсі Адамса про континентальну гегемонію у світлі концепції Франкліна Делано Рузвельта щодо коаліції великих держав задля стримування, запобігання, а в разі необхідності приборкання держав-агресорів, те, що вже називають доктриною Буша: те, що Організація об'єднаних націй виявлятиме та виключатиме терористів, де б вони не перебували, разом із режимами, які забезпечують їм підтримку. Вже не досить поважати суверенітет, адже гра передбачає, що гравці знають правила і дотримуються їх. У цій новій грі правил не існує». Gaddis: Surprise, Security, S. 87.

(обратно) 146

«Із закінченням холодної війни важливішими стали традиційні школи. Холодна війна була довгою ерою відносної стабільності, як у світовій політиці в цілому, так і в напрямку дискусії щодо зовнішньої політики Америки». Walter Russel Mead: Special Providence. American Foreign Policy and How It Changed the World, New York 2001, S. 246.

(обратно) 147

Kissinger: Die Vernunft der Nationen, S. 12.

(обратно) 148

«Щоправда, комунізм у 1950 році запанував у серці Євразії від Східної Німеччини аж до Північної Кореї. Але як сила Сполучені Штати у воді і повітрі здійснювали стратегічний контроль над рештою частини планети, за згодою сили-силенної союзників і васалів, які за всіх умов віддавали першість боротьбі проти совєтської системи. Американська гегемонія була створена зі схвалення більшої частини світу [...] [Ми] маємо визнати, що Америка впродовж багатьох десятиліть, з 1950 по 1990 рік, була ласкавим управителем». Emmanuel Todd: Weltmacht USA. Ein Nachruf, München 2003, S. 29. Див. щодо цього також: Clyde Prestowitz: Rückzug! Rückzug!, in: DIE WELT, 17.4.2004: «1946 року [США] належала монополія на ядерну зброю, вони самі створювали більше половини валового національного продукту, країна мала 15 мільйонів озброєних осіб. Умовно кажучи, в 1946 році Сполучені Штати були сильніші, ніж у наші дні. Ми могли перемогти совєтів і колонізувати Європу та Японію, і ми не зробили цього. Натомість ми покликали наших хлопців додому, ми запропонували поставити атомну енергію під контроль Організації Об'єднаних Націй, ми виклали план Маршалла і Доджа і створили НАТО. Це прекрасний зразок для наслідування. Ми повинні зробити так ще раз».

(обратно) 149

Raymond Aron: Die imperiale Republik. Die Verei-nigten Staaten von Amerika und die übrige Welt seit 1945, Stuttgart / Zürich 1975; див. також: George Liska: Imperial America. The International Politics of Primacy, Baltimore 1967.

(обратно) 150

«Ширше і точніше визначення терміну „імперія“ дозволяє повністю відмовитися від поняття „гегемонії“. Натомість можна стверджувати з певною часткою ймовірності, що американська імперія донині, крім кількох винятків, вважала за краще послуговуватися непрямим і прямим пануванням і давала перевагу неформальній імперії перед формальною». Niall Ferguson: Das verleug-nete Imperium. Chancen und Risiken amerikani-scher Macht, Berlin 2004, S. 23. Мені не зрозуміло, чому завдання розрізнення впливу і прямого панування, гегемонії й імперії на користь натягнутого поняття імперії мусить гарантувати більше аналітичної точності й ясності. Це справедливо також і для праці: William Е. Odomu. Robert Dujarric: America's Inadvertent Empire, New Haven/London 2004, S. 59: «У тому, що створили Сполучені Штати, йдеться не про імперію в традиційному сенсі, проте поняття дає точне уявлення про американську гегемонію і наднаціональну владу. Воно, проте, не притлумлює якісно відмінних інституціональних особливостей. Ідеологія американської імперії відкидає колоніалізм як імперську форму контролю над територією. Так само вона