Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Водами й Корсунем, яка звершується його полоном: «Хочет битися, кривди мститися, під Корсунь вступає, А за собою, як за совою, молодців-запорожців потягає. Там же на полі всю свою силу жовнірську втрачає, Стрільбу і штуки, і всі риштуки запорожцям назичає. Турецькії коні, дорогі убори оддає поневолі, А сам іде і інних веде до татарської неволі».

Наступна частина пісні – це такі собі «пропозиції», власне осмислення подій.

Автор вважає, що татарський полон коронного гетьмана Потоцького, польного гетьмана Калиновського та їхніх воїнів є справедливою карою, котра впала на їхні голови. Це плата за кривди, які вони чинили під час постоїв на Поділлі, а також за кривди, завдані козакам:

«А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте, Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте».

Автор схильний трактувати повстання під проводом Хмельницького як етнічну війну. Мовляв, козаки разом із татарами вигнали ляхів аж до Вісли, а також «стяли», понищили євреїв. Він тішиться з того, бо Україна стала «чистою».

Артур Орльонов «Битва під Берестечком»

Дещо в іншому ідейному ключі трактує події Хмельниччини пісня про Берестецьку битву, яка має назву «Дума козацька о войні з козаками під Берестечком над Стиром-рікою року теразнійшого 1651-го, дня 28-го, і 29-го, і 30-го червця і потім дев’ятого і десятого липця»626. Із назви випливає, що твір з’явився в 1651 р. Принаймні опис битви, поданий у творі, дає підстави вважати, що автор був або свідком цієї події, або йому описали її сучасники. Також «ідеологія» пісні вказує на її давнє походження.

Починається вона словами:

«Ой ріко Стиру, що Хмель о віру? Яке всьому миру, Де в Дніпр впадаєш, оповідаєш радощі з війни чи миру? Хан наступає, сам помагає козакам ляхів бити, Під Берестечком, малим містечком, мав оних кров пролити. На перевозі чи пак в дорозі короля погромити: Військом, гетьманом, королем-паном татарам заплатити. Хан згоду радить, та не провадить, козаки войну люблять. Ой Казимиру, вже тобі миру з козаками не буде».

Автор хоча й симпатизує козакам, все ж намагається дотримуватися об’єктивності. Як про щось само собою зрозуміле говорить про союз козаків і татар проти поляків, про те, що козаки з татарами за службу розплачуються ясиром. Козаків же зображує як «рицарських людей», які люблять воювати.

Автор з повагою говорить про поляків, їхніх полководців. Розповідає про те, як їм вдалося побити татар. Подає свою версію відходу кримського хана. І, схоже, ця версія має під собою серйозні підстави.

У творі описується своєрідна драма, яка виникла під час битви. Її дійовими особами був кримський хан та Хмельницький. Спочатку ведеться мова, що татари зазнали серйозних втрат від польських військ:

«Що, небож-хане, не знає, як лях стане?.. Не утікає, от наступає к бунчуку ік ханському. «Ой не гледіти, треба ся бити», – хан мурз на поминає, А лях не дбає, мурз забиває, в їх крові меч купає. Пав страх на хана, шле до гетьмана, як ніч наступила: «Щоб твоя рада, істинна зрада ніколи не снила, Я преч одходжу, да пак вигоджу за страту мою тобі, Що мі ся стало, кілько пропало мурз моїх! Тям же собі!»

Далі автор говорить, що Хмельницький все-таки упросив хана не покидати поля бою, пообіцявши йому велику здобич:

«В ноги падає, тисячі дає Хмельницький тут ханові, Щоб наступити і ляхів бити завтра велів військові. «Я сенатори Польськой Корони, і КОРОЛЯ дам тобі, Все то нестатки, усі достатки завтра їх візьмеш собі».

Хан, за словами автора, піддався на ці намовляння. Наступного дня він знову виставив свої загони на битву, але їх сильно потіснили поляки. Через це хан мусив утікати:

«Стрільці-янчари із діл пожари непрестанно світили. Втім од гетьмана з діл ляхи хана заразом одлучили, Затим ся стало, де мурз немало і татарів набили: Хан утікає і Кіш минає, наметів одбігає. Ляхи гонили, татарів били, хан ся не оглядає. Тут зась козаки, хоть же юнаки, ой, різко утікали, А ляхи ганяли і їх стинали, аж табір розривали…»

Автор змальовує відступ татар і оточення козацького війська. Пише, що «не одна б мати… козацькая завила», «Буде же тужа: не одна мужа жена не огляда».

У віршах немає ідеалізації Хмельницького. Судячи з контексту твору, в автора радше негативне ставлення до цього діяча. Він навіть описує один епізод, який аж ніяк не прикрашає козацького гетьмана:

«Зла на