Читати книгу - "Незвичайні пригоди бурсаків"

Тихо навкруги, ніде ніщо не шелесне, мов і не готується нічого лихого. Он в далечіні, збоку від Путивля, ще по той бік мосту через річку Сейм, закуріло, мов дим, то знялася хмарою курява на дорозі, а незабаром крізь неї заманячили два берлини, а позад них теж курилася дорога довгим пасмом, наче йшло численне військо.

Через який час з’явилися на майдан десятеро вершників-псарів. Вони, не наближаючись до двору, позирали на стіни, нишпорили очима навкруги, і, погарцювавши на конях, подалися назад. Трохи згодом з яру, що від села, виїхали на майдан берлини, оточені вершниками; один порожній, бо пан-князь був на коні, а в другому берлині сиділи, немов похнюпившись, дві постаті в чорному одягові, в довгастих, наче димарі, каптурах на головах.

«Оце ченці, монастирські господарі», – подумав Самко і ліг під гарматою, щоб його не помітили.

Берлини зупинилися в холодку під берізками, а декілька вершників пробігли майданом, далі від стін, потім трохи ближче, а згодом осміліли, підбігли до самої брами. Вони не боялися гармати, бо знали що нема пороху. Стукотіли в браму та хвіртку, лаялися та нахвалялися.

Сам князь наблизився трохи до брами і гукав, щоб одчинили, обіцяв покарати тільки найбільших винуватців, а іншим усім дарувати. Почали сходитися поволі селяни, підходили до князя й, поскидавши шапки, вклонялися та щось йому казали, а він і не дивився на них, мов не бачив.

Аж ось загупотіло на майдані, з’явилося багато людей з засмаженими сонцем й вкритими пилом обличчями в сорочках, випущених поверх штанів та підперезаних ремінцями; в кожного з них були на плечах довгі дрючини, а де в кого вила та сокири. Он їм щось кажуть їхні господарі-ченці.

«Оце, мабуть, і є сіверці», – подумав Самко.

Ось один вершник, мабуть монастирський прикажчик, гукнув на сіверців, і вони посунули за ним лавою до брами та поділившись на два гурти, поставали під стіною, обабіч брами. «Оце зветься облога, – сказав сам собі Самко, визираючи з-під гармати. Кортить йому подивитися ближче на оцих сіверців. Він підсунувся на край стіни і почав роздивлятися.

Люди сіверці – як люди. Є серед них з бородами, а найбільше молодих. Видно, що дужі люди, поставні, але чогось вони не дуже веселі, особливо похмурі бородані. А он декілька парубків дивляться вгору на гармату. Які в них лагідні ясні очі. Усі сіверці русяві здебільшого, є серед них руді, а чорнявих мало.

Раптом біля Самка дзизнула куля, почувся на майдані постріл з рушниці Самко глянув, аж то стрельнув вершник. Треба ховатися під гармату. Тільки Самко сховався, коли щось загуркотіло десь за яром, там, де шлях на Конотоп. Бачить Самко, що вершники-псарі підводяться на стременах і дивляться в бік яру.

– Солдати! Солдати! – почулося на майдані.

Дивиться Самко, бачить, що збоку від лісу, понад яром, наближаються піші люди, в однаковому зеленкуватому одягові; ідуть рядками, струнко, з рушницями на плечах, вилискують багнети; попереду три вершники, один з них військовий, бо в мундирові, а два других зодягнуті, як панські псарі.

– Оце ж вони, солдати, – догадався Самко. – Усіх їх не менше півсотні. Але куди це вони завертають?!

Самка обгорнув жах, коли він побачив, що солдати прямують до кущів, де засіло товариство за порадою Фрола. Це ж їм не минеться тепер відходити сюди на майдан, а тут вороги – псарі з паном. Це хлопці опинилися в лабетах!

Он оті два вершники, що були біля солдатів, біжать сюди, до пана. Упізнав Самко, що то Борис та Микита. Мабуть, Борис зустрів Микиту, коли вже той вів сюди солдатів, і повернувся з ними. Угадав Самко, що товариству доведеться відступити й податися сюди, на майдан, щоб не здибатися так зразу з солдатами. Ось вони з’являються з-за кущів, он де коваль Ярема, Фрол та Василько, поряд Григор та Марко, а з ними й усі інші. Вони зупинилися, бо побачили, що скрізь самі вороги.

Побачили їх псарі з паном, впізнали бунтівників. Пан указав на них своєю шпагою, сказав щось псарям, і вони побігли, тільки не просто на бунтівників, а в об’їзд, мабуть хочуть оточити їх або забігти ззаду.

Став Самко на стіні, вже не боїться, що на нього стрілятиме хтось. Що йому смерть, коли він бачить певну загибель усього свого товариства. Стежить він за тим, що діється, шукає очима порятунку своїм братам-борцям, але порятунку нема звідкіль сподіватися. Ось він почув, що забалакали сіверці під стінами замку.

– Кто же ето на кого, братци? Кто оні, вон тє ребята, что вишлі с кустов? – запитують один-одного здивовані сіверці.

– А глядіт-ко, братци! Нікак наш Фрол срєді ніх ворочаєтся? Да он же! Наш Фролка! Он, он!.. – забалакали гучно молоді сіверці, немов зраділи, що побачили свого Фрола.

– Он, то он, чтоби єму пусто било! Вот забубьонная головушка! Вот шалий то! Право слово, шалий парєнь! – загомоніли незадоволено бородані-сіверці. Вони зрозуміли, що воно за справа і хто воно за люди, серед яких опинився їхній одчаюга Фрол.

Уже солдати на майдані. Ось до їхнього старшого підбіг князь