Читати книгу - "Шрам"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У цілому світі запала гробова, неприродна тиша. Два вікна дивилися на Егерта, як два порожніх прозорих ока. Він мовчав, і в стовпах світла танцювали порошини, і Торія, яка завмерла на своїй лаві, раптом підвела голову.
Напевно, їй передалися його біль і туга, але цієї самої секунди він раптом відчув, як, усвідомивши жах і розпач коханої людини, вона шукає його погляду.
Він мовчав, не в змозі вичавити ні звуку. Фагірра посміхнувся.
— Гаразд… Я задаватиму питання, а ви відповідайте. Ваше ім’я — Егерт Солль?
— Так, — механічно вимовили його губи. Юрба важко зітхнула.
— Чи правда, що ви прибули з міста Каваррена близько року тому?
Егерт побачив вежі й флюгери, що віддзеркалилися у воді весняної Кави, вимиту дощем бруківку, конячку під ошатним дитячим сідлом, відчинену віконницю й усміхнену матір з долонею біля очей…
— Так, — відповів він різко.
— Добре… Чи правда, що весь цей час ви жили при університеті, тісно спілкуючись із деканом і його донькою, що вона вже майже стала вашою дружиною?
Він, нарешті, поступився мовчазним благанням Торії й наважився подивитися на неї.
Вона сиділа, подавшись уперед і не зводячи з нього очей. Егерт відчув, як, піймавши його погляд, вона потроху розслаблюється, і обличчя її теплішає, і покусані губи намагаються скластися в посмішку. Їй радісно бачити його навіть зараз, на межі зради, і вона поспішає вилити на нього невинищену катуваннями, майже материнську, несамовиту ніжність, адже його теж катують, катують, може, страшніше й болючіше, на очах у всього міста, на очах коханої жінки, вона розуміє, як йому, що з ним зараз, що трапиться згодом, вона все розуміє…
Йому легше було б пережити презирство, ніж жаль. Він перевів на Фагірру затуманені, сповнені ненависті очі.
— Так!
І в цей момент у погляді Торії щось здригнулося. Солль знову зустрівся з нею очима, і волосся заворушилося в нього на голові, бо він теж зрозумів.
Тремтяча рука його лягла на шрам. Єдиний день. Єдиний шанс. Не помилитися у відповіді…
— Чи правда, що вночі напередодні Мору ви були в кабінеті декана й бачили все, що там відбувалося?
Шлях повинен бути пройдений до кінця.
— Так, — сказав він учетверте.
Кат почухав ніс, йому було нудно, Фагірра переможно посміхнувся.
— Чи правда, що магічні дії декана і його доньки викликали в місті Мор?
…Сталеве лезо розпороло йому щоку, а закляття переломило його життя. Він був самовпевнений того ранку, весна видалася холодною й затяжною, краплі збігали по стовбурах, наче когось оплакували… Він не замружився, коли шпага в руках Мандрівця націлилася на його обличчя, був біль, але страху не було навіть тоді…
Він відчув, як шрам на щоці оживає, пульсує, наливається вогнем. Усе ще притискаючи до нього долоню, глянув униз і зустрівся поглядом із прозорими очима без вій.
Мандрівець стояв біля стіни, у юрбі і окремо від усіх. Серед безлічі цікавих, збуджених, похмурих і напружених облич його довге, прорізане вертикальними зморшками обличчя здавалася безпристрасним, як навішений на двері замок. «Коли перше у вашій душі стане останнім… Коли на п’ять питань ви відповісте „так“…»
Доля веде його точно по наміченій ниточці.
Він здригнувся, бо цієї миті Торія теж впізнала Мандрівця. Не обертаючись, Солль побачив, як розпухлі губи її спочатку непевно, а потім сміливіше й радісніше складаються в посмішку.
Посміхаючись, вона йде на жахливу смерть. Так трапилося, що помилування для Солля пролунає вироком Торії. Вона знає це й посміхається, бо в її житті було вічнозелене дерево над могилою Першого Віщуна, і ті ночі, проведені при світлі каміна, і була його клятва — зняти шрам заради неї…
Перше в душі повинно стати останнім. Заради неї, заради виконання своєї ж клятви він відречеться й зрадить і підпише вирок. Хто затяг цей вузол?
Небо, він надто довго зволікає, уже хвилюється зала й супиться Фагірра, а кат — той поглядає з інтересом, недбало приспустивши на підлогу мішок із кліщами…
Егерт замружився, але уяві було наплювати, розплющені його очі чи ні, уява послужливо підсунула йому чітку до дрібниць картину: камера катувань… У тіло впиваються ремені, над Соллем діловито схиляється кат, непоказний, у мішкуватому балахоні, а в руках його кліщі… Зціплені зуби Егерта розтискають величезним ножем, а кліщі все ближче, залізний дзьоб відкривається, наче передчуваючи трапезу. Солль судомно намагається відвернутися, і десь у темряві спокійний голос промовляє: «За лжесвідчення», і Егерт відчуває холодний захват сталі біля кореня язика…
Людина не може так боятися. Так бояться Звірі, що потрапили в капкан, так боїться худоба, загнана у ворота бойні… Егерт чудом втримався на ногах.
Погляд Фагірри лежав на ньому, як могильний камінь, погляд Фагірри спопеляв, господарював у його душі, плутаючи думки. П’яте запитання прозвучало…
Він повинен відповісти зараз, поки кліщі ще в мішку, поки дивиться Мандрівець, який знав усе заздалегідь… Він відповість — і страх більше не терзатиме його. Не дарма так болить, так пульсує, так турбується шрам — наче жива істота, наче п’явка, яка багато днів ссала чужу кров і ось зараз приречена на загибель…
— Егерте, — ледь чутно долинуло з лави підсудних. Можливо, Торія не промовила його імені вголос, але, обернувшись, він зрозумів, що вона благословляє його на п’яте «так».
…Вогонь у каміні, темне волосся на подушці… дитячий страх і довіра — теж дитяча… Високе вікно бібліотеки… Мокрий голуб на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шрам», після закриття браузера.