Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Урядові не слід накопичувати заборгованість в іноземній валюті, яку потім буде важко обслуговувати. За потреби чи бажання уряд може використовувати традиційні методи захисту торговельного балансу та прив’язки обмінного курсу валюти: мита, обмеження імпорту, контроль за транскордонним рухом капіталу. У випадках, коли програма ГЗ / РОІ піднімає грошові зарплати й грошове споживання, її вплив на торговельний баланс та обмінний курс стає тотожним впливу від економічного зростання. Аргументи за і проти «втручання» у сферу міжнародної торгівлі та транскордонних потоків капіталу добре відомі й не потребують подальшого обговорення. В останні роки консенсус дещо похитнувся: захист економіки від міжнародного руху товарів та капіталу стали вважати прийнятним; за потреби він визначається на підставі внутрішніх умов кожної окремої країни.

Блок: Працевлаштування як право людини

Право на роботу визнається Загальною декларацією прав людини ООН. Стаття 23 гарантує, що:

1) Кожен має право на працю, вільний вибір зайнятості, справедливі i сприятливі умови праці та захист від безробіття. 2) Кожен, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. 3) Кожен, хто працює, має право на справедливу й задовільну винагороду, яка забезпечує йому та його сім’ї існування, варте людської гідності, i яка за потреби доповнюється іншими засобами соціального захисту. 4) Кожен має право створювати професійні спілки та приєднуватися до них для захисту своїх інтересів.

Деякі критики стверджують, що програма ГЗ / РОІ так розростеться, що стане некерованою. Мовляв, центральному урядові буде важко стежити за всіма учасниками програми, щоб вони були задіяні в корисних проектах. Ще гострішою проблемою може стати корупція, якщо менеджери проектів почнуть розкрадати кошти. Коротко проаналізуємо деякі методи, які можна використати для покращення керованості програми гарантованої зайнятості.

По-перше, національному урядові не обов’язково започатковувати та реалізовувати програму. Її можна суттєво децентралізувати — до місцевих державних адміністрацій, місцевих некомерційних громадських організацій, агенцій з дозвілля та парків, шкільних округів і кооперативів працівників. Місцеві громади могли б пропонувати проекти, а місцеві агентства чи державні адміністрації керували б ними. Тоді втручання національного уряду обмежилося б наданням фінансування і, можливо, затвердженням проектів. Саме так працювала програма в Аргентині й певною мірою тепер працює в Індії.

Для того, щоб зменшити ймовірність розкрадання коштів, національний уряд може виплачувати зарплати безпосередньо учасникам програми. Наприклад, у США номер соціального страхування — це ідентифікатор особи, і він є в програмах соціального забезпечення, коли уряд виплачує за ним пенсії за вислугу років, перераховуючи кошти безпосередньо на банківський рахунок кожного учасника програми. Аналогічно можна здійснювати виплати в програмі ГЗ / РОІ. Якщо менеджери програм ніколи не матимуть справи із державними фінансами, їх буде важко розкрадати. Звісно, іноді траплятимуться певні шахрайства, такі як платежі на номер соціального страхування когось, хто не працює чи помер. Прозорість — це правильний шлях у боротьбі з корупцією: інформація про всіх учасників та всі платежі через інтернет має бути публічною, а тих, хто допомагає викривати шахраїв, потрібно винагороджувати. (Питання приватності викличе суспільне занепокоєння. Проте зауважте, навіть у Сполучених Штатах зарплати бюджетних працівників зазвичай перебувають у публічному доступі. Оскільки працівникам із програми ГЗ зарплати виплачувалися б із державного сектору, то це вже прецедент для прозорості державних програм).

Щоб покрити адміністративні та матеріальні витрати, національний уряд може виділяти на проекти певні кошти, не призначені для зарплат. У програмах із прямого створення робочих місць загальноприйнятою була сума, що дорівнювала 25 % зарплатного фонду. Що більша оплата, то сильніше нездорове прагнення менеджерів створювати та очолювати нові проекти лише заради отримання цього фінансування. Тому фінансування адміністративної роботи потрібно утримувати на невисокому рівні і вимагати зустрічний потік коштів (доходи) від реалізації проектів, щоб покрити певну частину адміністративних витрат.

Там, де виробництво працює на отримання прибутку, нездорові стимули ще більші, адже існує спокуса включити приватних комерційних працедавців у таку програму. Приватний працедавець може замінити своїх працівників на працівників ГЗ / РОІ, щоб скоротити зарплатний фонд. Кооперативи робітників можуть працювати краще і запропонувати проект виробництва продукції на продаж на ринках. Програма ГЗ / РОІ може виплачувати частину своїх зарплат упродовж певного періоду (скажімо, року), після чого кооператив має стає автономним. Якщо він не зможе покладатися сам на себе, працівники будуть змушені перейти у звичайні проекти ГЗ / РОІ. (З кооперативами працівників експериментувала аргентинська програма «Хефес»).

Очевидно, що слід вивчити значно більше питань щодо управління проектами. У світі існує безліч програм із прямого створення робочих місць, які фінансує уряд. Програми потрібно пристосовувати до конкретних умов кожної держави. І в цьому процесі буде багато експериментів, спроб і помилок. Деякі проекти не стануть успішними з погляду забезпечення роботою з вироблення соціально корисної продукції. Завжди потрібно пам’ятати, що безробіття — соціально ганебніша та економічно менш ефективна альтернатива.

Зауважте також, що більшість приватних компаній зазнають невдачі та банкрутують, викидаючи працівників у черги безробітних. Дехто вважає, що це фатальний обвинувальний вирок для підприємства, яке створюється заради прибутку. Слід бути готовими, що коефіцієнт успіху дещо нижчий за 100 % — як для програм ГЗ / РОІ, так і для приватних працедавців.

Блок: Кейнс про безробіття

Джон Мейнард Кейнс, якого часто його називають батьком сучасної макроекономіки був, мабуть, найвидатнішим економістом ХХ століття. Економічну політику, яку взяли за основу після Другої світової війни, змоделювали на підставі того, що, на думку політиків, було його основною ідеєю: щоб сприяти економічному зростанню та зайнятості, урядові слід підвищувати сукупний попит. За «ери Кейнса», тобто впродовж кількох десятиліть після Другої світової війни, були вищі темпи економічного зростання та нижчі показники безробіття. Однак, як було зазначено в розділі 6, політику високої зайнятості відкинули більшість країн, оскільки економісти та відповідальні за економічну політику урядовці повірили, ніби повна зайнятість несумісна з ціновою стабільністю. Велика кількість безробітних вважалася обов’язковою, щоб можна було тримати зарплати під контролем (це відома ідея кривої Філліпса). Натомість Кейнс відкидав цю ідею як «справжнісіньке безглуздя». Хоч він і не просував програми ГЗ / РОІ, але таки агітував уряд прямо створювати робочі місця. Виявилося, що Кейнс також віддає перевагу прямим витратам320, на відміну від «насосної прокачки». Однак я не заглиблюватимуся в усі ці деталі, а просто наведу дві свої улюблені цитати Кейнса — про безробіття і про те, як «діяти», тобто вирішувати проблеми:

Консерватори переконані, що працевлаштуванню людей запобігає закон природи. Вони вважають, що «нерозсудливо» наймати більше людей і що утримання десятої частини населення в безробітті впродовж невизначеного часу показує фінансову «стійкість» економіки. Усе це справжнісіньке безглуздя — жодна людина, чия голова не була забита нісенітницями всі останні роки, в це не повірить... Тому нашим основним завданням буде підтвердити інстинкт читача, який підказує йому: те, що здається слушним, і є слушним, а що здається нісенітницею — і є нісенітниця. Ми маємо спробувати йому показати: із пропозицією нових форм зайнятості більше людей буде працевлаштовано. Цей висновок самоочевидний, у ньому немає жодних підводних каменів. Ми повинні показати, що залучити безробітного до роботи над важливими завданнями означає