Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

ловила кожне його слово. Це було вже не те молоденьке дівча, яке він знав колись. Це була вже жінка, і невтримно визивна її врода ще й розквітла, не втративши анітрохи своєї невтримності, а тільки навчившись притлумлювати надмір свого вогню й визивності. «Красуня, чиста красуня!» - думав Мартін у щирому захопленні. І він знав, що вона його - досить було йому сказати «ходім», і вона пішла б за ним хоч на край світу.

Власне цю мить щось його так ударило по голові, що він мало не впав. Це був удар чоловіка, який до того розлютився, що схибив і не потрапив у щелепу. Мартін, похитуючись, обернувся і побачив над собою занесеного кулака. Він ураз присів, і шалений удар пролетів без жодної шкоди, тільки самого нападника вивівши з рівноваги. Тоді Мартін лівою рукою загилив супротивника, спираючись на всю вагу свого тіла. Той боком звалився з ніг, але вмить ізнов схопився і, мов несамовитий, кинувся на Мартіна. Мартін бачив його перекошене лице і ніяк не міг збагнути, що спричинило такий незнайомців гнів. Але водночас він розважив його лівим простим ударом, знов-таки спираючись на всю вагу свого тіла. Незнайомець упав навзнак. Тим часом надбігав Джіммі з гуртом своїх хлопців.

Мартін увесь тремтів. Ось вони, давні дні, та ще й які: танці, бійки, забави! Пильно стежачи за противником, він кинув швидкий погляд на Лізі. Звичайно коли хлопці заходили битися, дівчата зчиняли вереск. А Лізі не знімала галасу. Вона дивилась на бійців, затамувавши віддих і злегка нахилившись уперед; одна рука її була притиснута до грудей, щоки палали, а в очах світився щирий подив і захоплення.

Незнайомець уже підвівся і виборсувався від хлопців, що не давали йому знов розгулятися.

- Вона чекала мене! - кричав він до всіх і до кожного зокрема.- Вона чекала мене, поки я повернуся, а тут підкотився цей нахаба й повів її! Пустіть-но, чуєте? Я йому покажу!

- Чого це ти здурів? - питав його Джіммі, разом з іншими відтягуючи нападника вбік,- Це ж Мартін Іден. Мушу тобі сказати, що під його кулак краще не попадайся. Не лізь до нього, бо такого завдасть тобі чосу, що ой-ой-ой.

- А чого він так дівчат одбиває? - не вгавав той.

- Він побив Летючого Голландця, а ти ж пам’ятаєш, що то був за один,- доводив своєї Джіммі.- І побив його на п’ятому раунді. А ти не встоїш проти нього й хвилини.

Це повідомлення трохи втихомирило забіяку, і він зміряв Мартіна уважним поглядом.

- Щось не віриться,- глузливо посміхнувся він, але вже без запалу.

- Летючому Голландцеві теж не вірилося,- відказав Джіммі.- Ходім! Дівчат тут вистачить. Ну, ходім!

Забіяка нарешті послухався, і вся компанія подалась до танцювального майданчика.

- Хто це такий? - спитав Мартін у Лізі.- І що воно взагалі означає?

Войовниче збудження, що колись палило його довго й гостро, вже простигло, і він зрозумів, що занадто звик до самоаналізу, щоб віддаватися первісним почуттям щиро й бездумно.

Лізі труснула толовою.

- Та то ніхто собі,- сказала вона.- Просто він приятелював зі мною. Бачиш, я почувалася дуже самотньою і мусила... Але я ніколи тебе не забувала,- додала вона, стишивши голос і поглядом утупившись перед собою.- Я б одразу покинула його задля тебе.

Мартін глянув на її трохи одвернене обличчя і відчув, що досить йому простягти руку, щоб зірвати цю квітку, але в той же час мимоволі задумався, чи й справді чогось варта граматично правильна літературна мова, і за цим розважанням забув їй відповісти.

- Ловко ти його впорав,- засміялася вона.

- Але він міцний хлопець,- великодушно визнав Мартін.- Якби його не відтягли, мені б таки з ним довелося поморочитися.

- Хто була та пані, з якою я бачила тебе отоді ввечері? - раптом спитала Лізі.

- А, то просто знайома,- відповів він.

- Як це давно було,- замислено промовила вона.- Немов тисячу років тому.

Але Мартін не мав охоти далі заглиблюватись у цю тему й перевів розмову на інше. Вони пішли до ресторану, де Мартін частував Лізі дорогим вином і всякими делікатесами, потім танцював з нею, і тільки з нею, аж поки вона не стомилася. Танцював Мартін чудово, і дівчина, вихором кружляючи з ним, схиливши голову йому на плече, відчувала себе на сьомому небі, мавши єдине бажання, щоб так тривало без краю. Надвечір вони гуляли в парку, де за добрим давнім звичаєм вона сіла на траві, а він ліг навзнак, голову поклавши їй на коліна. Він лежав так і дрімав, а вона пестила йому волосся, дивилася на його заплющені очі і не крила своєї любові. Глянувши раптом угору, він прочитав на її обличчі ніжне визнання. Повіки її спали на мить, а тоді знов піднялися, і вона подивилась йому в очі лагідно й сміливо.

- Я була чесною всі ці роки,- промовила вона тихо.

Мартін відчув, що, як це не дивно, в її словах щира правда, і серце йому зайняла велика спокуса. Він міг би зробити її щасливою. Якщо йому самому не судилося щастя, то нащо ж їй у цьому відмовляти? Вони могли б одружитися, і він узяв би її з собою в очеретяний палац на Маркізах. Йому дуже хотілося піддатись на спокусу, але ще сильнішою була його воля, що наказувала цього не робити. Всупереч самому собі, він і далі був вірний своєму Коханню. Колишні дні безжурного й вільного його життя відійшли в минуле. Він не міг ані їх повернути, ані сам до них вернутися. Він змінився, і тільки тепер зрозумів, як глибоко.

- З мене був би поганий чоловік, Лізі,- сказав він просто.

Її рука, що пестила його волосся, спинилася відчутно, потім знов почала ніжно гладити. Обличчя в неї стало суворе й рішуче, але на щоках так само грав легенький рум’янець, і очі промінилися ласкою.

- Я й не думала про це...- почала вона й затнулась.- Та, зрештою, мені це й байдуже. Їй-бо, байдуже! Я пишаюся твоєю дружбою. Для тебе я готова на все. Така вже, либонь, я є.

Мартін підвівся й сів. Він узяв її за руку. Зробив це розважливо й тепло, але не виявляючи ніякої пристрасті, і