Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— Цікаво, — Нод випередив Самуса, який націлився на найбільший шматок шоколаду, — чи таки мої підозри мали підстави?

— З Плансом не все так однозначно. Забігаючи наперед, скажу,.. — Пилип зробив паузу, щоб подражнити нетерпіння співрозмовників, але поглянувши на знервованого Самуса, поквапився продовжити, — що він таки продався...

— Невже маркізу Будлейвіцу? — скреготнув зубами барон.

— Ні, — заперечив детектив. — Донедавна твій камердинер був цілком сумлінним шпигуном. Гадаю, найціннішим шпигуном у розвідці...

— Імперії, — висунув власну просту версію Нод.

— Ні, — із задоволенням спростував його припущення Пилип.

— Можливо, розвідки Султанату? — не здавався Самус. — Вони останнім часом вельми цікаві до континентальних справ.

— Ні, панове, — вдоволено посміхнувся Бобошко. — Планс працює на розвідку Князівства.

— На Дуаліаду?! — одночасно вигукнули Нод та Самус.

У голосі першого було більше подиву, а другого — образи.

— А як ти, Пилипе, про це так швидко довідався? — барон оговтався перший.

— Зв'язки та надійні джерела — ось на чому росте хліб нашого брата-детектива. Я навів довідки про твого камердинера — на нього є досьє...

— Невже у нашої розвідки? — знову перервав оповідь Самус. — Як вони біля мене так довго терпіли шпигуна?! Не вірю.

— Правильно робиш, — погодився Пилип.

— То де Ви узяли досьє на Планса? — запитав Нод.

— Якщо, панове, ви дасте мені змогу викласти факти, на чому так наполягає пан барон, то краще зрозумієте становище. Визнаю, що біографії твого камердинера вистачило б не на один авантюрний роман. Його особову справу я знайшов у службі персоналу Міністерства двору, а не у розвідці. Мені не хотілося привертати увагу розвідників до своєї зацікавленості особою Планса. Крім того, завідувач канцелярією Міністерства якось був моїм клієнтом і з того часу не відмовляє мені у відповідях на незначні питання. А він, слід сказати, просто ходячий поклад усіляких чуток, пліток та бувальщин. Тож почнемо з початку! Планс народився і виріс у Конфедерації, — Пилип розкрив пошарпаний нотатник та перегорнув кілька сторінок.

— Так, він сам не раз казав мені про це, — знизав плечима Самус. — Далі що?

— Проте вищу освіту отримав у Ланоді — у той час саме започатковувалася традиція обмінюватися студентами між різними країнами. Планс вивчав економіку та політологію в університеті міста Азборан. Там заприятелював із твоїм, Самусе, першим камердинером, який був старшим за нього на добрих двадцять років і на той час працював управителем у якомусь приміському маєтку. Планс спочатку упадав за його юною дочкою, проте шлюбу не вийшло — дівчина віддала перевагу іншому. Однак з її батьком Планс примудрився зберегти добрі взаємини. Коли управитель овдовів, а тоді був призначений тобі у опікуни-камердинери, Планс посів його місце управителя — звісно, за його рекомендацією. Проте твій перший камердинер не знав, що Планс приїхав на навчання до Ланоду вже завербованим агентом розвідки Конфедерації...

— Ви ж казали про Князівство, — здивувався Нод.

— А про те, що Планс — шпигун Конфедерації, тобі, Пилипе, теж розказав твій ходячий поклад з Міністерства? — додав питання Самус.

— Ні, звісно. У Міністерстві про це так само нічого не знали. Гадаю, і у королівській розвідці теж. Втім, давайте по порядку. Мій, як ти його назвав, ходячий поклад нагадав мені давню історію з викриттям шпигунської мережі Конфедерації саме у Азборані. Резидента тоді не знайшли, узяли лише завербованих ним поштового та портового чиновників, а також малолітнього зв'язкового. Цього незабаром відпустили. Передчасно, як виявилося. Минув час, зв'язковий виріс, вивчився на художника, але віддав перевагу професії фотографа, що тоді набувала популярності. Звали його Ліппер Брудако. Він перебрався до столиці, де отримав роботу фотокореспондента у журналі «Пліткарик». Це часопис для знуджених заможних жіночок. Серед них фотокор зажив популярності. Почав попивати, потрапляти у непристойні історії. Якось торік восени він, напившись мов чіп на вечірці, якою відкривалася одна фотовиставка, спробував був брутально залицятися до юної віконтеси. Зчинився гучний скандал...

— А можна до діла? — не втримався Нод.

— Я до діла і веду, — трохи образився добропорядний. — Отже, він спробував чіплятися до віконтеси Утильди Бейзан.

— Молодої дружини Аркалана? — чомусь посміхнувся Самус. — Ноде, пам'ятаєш того капітана, що командував сторожовиком прикордонників — віконта Аркалана Бейзана? — нагадав Самус нещодавню зустріч у нічному морі баркасу із «Зоряної Вежі». — Фотограф обрав геть невдалий об'єкт симпатії. Із сином та невісткою самого графа Сомантара жарти кепські.

— І хто такий цей граф? — знизав плечима втомлений Нод.

— Такі речі Вам слід знати, — не впустив нагоди добропорядний, щоб віддячити Нодові за неувагу до його розповіді. — Сомантари — один із найстародавніших та найбагатших родів королівства. Центром їх майорату є портове містечко Сомантар на березі однойменного фіорду. Через той порт здійснюється основний вантажопотік Північного Ланоду. Графам також належать дві великі мідні копальні, що дають третину усієї мідної руди на Деолі...

— Тепер знатиму, — позіхнув Нод. — А чому у графа і віконта різні прізвища, якщо вони батько та син?

— Бейзан — не прізвище, а титул, що походить від селища у володіннях графів Сомантарів, — терпляче пояснив Самус. — Віконтами Бейзанами називають спадкоємців їх майорату. Так само, як спадкоємці герцогів носять титули маркізів...

— То що там сталося на вечірці? — ледь утримався, щоб знову не позіхнути, Нод.

— Віконта там не було, — повернувся до розповіді детектив. — А коли йому повідомили про скандал, він, не маючи змоги викликати Ліппера на дуель, бо той був нешляхетного походження, здуру вирішив розправитися з хамом, доручивши цю справу бандитам. Хамові про це теж повідомили, і він прибіг до мене, благаючи про захист. Я швидко з'ясував, що фотокореспондент «Пліткарика» — колишній малолітній зв'язковий шпигунської мережі, але йому про свою поінформованість, зрозуміло, не сказав. Переконати віконта відмовитися від кровожерливого задуму виявилося нескладно, бо Аркалан і так швидко зрозумів, що не повинен бруднити руки об Брудако. За мого посередництва домовилися, що фотокор звільниться з журналу і десятою дорогою обходитиме місця, де може з'явитися Утильда. Без роботи, утім, він пробув недовго — за два місяці я влаштував його до популістичної газети «Соц» — мені потрібна була там своя людина, бо газетку саме