Читати книгу - "Приборкати дракона, Ліра Куміра"

Ріггард Драгонійський

Досягти бажаного мені не дали. Коли до Верховної залишалося всього кілька кроків, поруч із жінкою виросли дві величезні тіні сутінкових псів, і вони були набагато більші за своїх побратимів, яких мені довелося зустріти в будинку Першого Лорда. Накинувши на себе захист, я відразу скористався "Вогняною сіткою", бажаючи заманити одного зі своїх супротивників у пастку. 

Ось тільки магія розсіялася, так і не діставшись до цілі, а гончаки тим часом кинулися вперед, бажаючи різко зламати мій захист. Відступивши вбік, я швидко озирнувся, помітивши, що мої союзники все ж об'єдналися, утримуючи щільну оборону від насідавших на них напівбогів. І тільки ошелешені Амаріус і Станіслав все ще перебували трохи осторонь, з жахом спостерігаючи за тим, що відбувалося навкруги.

Ну, принаймні, вони не допомагали нашим суперникам, і на тому дякую. Хоча я б не став довіряти Анрійському-старшому, який увесь цей час діяв на боці зрадників. Подумати тільки... зв'язатися з Королевою Темряви заради примарного шансу здобути трон Драконячих Островів. При цьому він готовий був пожертвувати істинним коханням свого сина.

Зробивши кілька кроків убік, я знову спробував дістатися до свого головного ворога, але її поплічники, здавалося, були на крок попереду. Гончі наблизилися до мене, видаючи люті рики. Мій захист опинився під загрозою, і я рішуче взявся за нове заклинання. Магічні енергії знову закрутилися навколо мене, створюючи вихор вогню і чогось стародавнього, вже практично забутого в нашому світі. Цього разу я вирішив зосередитися на обох супротивниках одразу.

- "Тінь Дракона!" - вимовив я, пригадуючи вивчене з батьком заклинання, і спрямував свою силу до сутінкових псів. Золотисті промені магії накрили їх, створюючи невидимі батоги з вогню і в'язкого туману. Гончі сповільнили свій біг, піддаючись впливу магії, але все ще залишалися небезпечними.

- Тобі не впоратися з моїми крихітками, - усміхнулася Аміранда, створюючи ще кількох тварюк, і тільки після цього вона обернулася до "Серця Світу", дивлячись на нього з пожадливістю. Так дивляться на коханця, але аж ніяк не на те, що бажають знищити. - Станіславе, це твій шанс довести мені вірність, - вигукнула, опускаючи свої пальці на пелюстки Кам'яної Квітки, які палали первозданним вогнем.

І тоді я зрозумів: ми не впоралися. Навіть якщо я зараз знищу створінь Темряви, мені нізащо не встигнути дістатися до артефакту, Іріала виявилася швидшою і продуманішою, але вона не врахувала одного... Зараз мій інстинкт самозбереження був на нулі, а це означало тільки одне...

Я кинувся вперед, повністю вбираючи в себе свій захист, щоб зробити один-єдиний удар. І мені це практично вдалося, адже напівбогиня ніяк не очікувала, що я пожертвую своєю безпекою, не дозволяючи їй виконати задумане. Жінка дивилася на мене широко розплющеними очима, спостерігаючи за тим, як артефакт, що прокинувся всього на кілька секунд, почав знову згасати.

- "Ні!", - почулося одразу з кількох боків, і я застиг, дивлячись на те, як підла смерть мчить прямо в мій бік. 

Це не були гончаки, які так і не встигли наблизитися до мене. І не темна магія Аміранди, яка щойно пробилася крізь щільний захист моїх союзників. Ні. Станіслав відкинув усі сумніви і став на бік відступників, чудово розуміючи, що щойно все закінчиться, йому доведеться відповідати не лише перед радою. Тому Перший Лорд зробив останній крок до прірви і кинув у мене "Спис світла". І якби я був захищений, як і зазвичай, заклинання не завдало б мені істотної шкоди, але змусило б зупинитися.

Ось тільки я все ж таки зробив свій вибір, і зараз був готовий прийняти розплату за свою безтурботність.

- Ні! - Повторився крик, і тільки в той момент я побачив усю жахливу повноту навколишньої картини.

Алісандра

Світ навколо мене нібито розчинився. Я відчувала, як мене затягувало у вир первозданної магії, і тільки стійке відчуття божественної присутності не дозволило мені здригнутися.

Усе так, як і має бути...

- "Ти впораєшся", - було останнім, що я почула, після чого все моє тіло труснуло, і я буквально вивалилася посеред зеленої галявини, на якій ще годину тому стояла разом зі своїми рідними і близькими.

- Чудово, тепер би розібратися, в який бік мені йти, - упевнено обтрусила травинки зі свого не надто зручного вбрання і почала озиратися в пошуках знайомих орієнтирів. Але помітила дещо інше. У тій стороні, де мав розташовуватися Захмарний палац, простір виявився вкритий щільною пеленою густого й непроглядного туману. Він навіть більше був схожий на дим, ось тільки ні запаху гару, ні вогню не спостерігалося, а отже... - Здається, мені туди, - зробила крок уперед, намагаючись усе ж таки скористатися захисними заклинаннями.

Ніколи не знаєш, що чекає на тебе он за тим поворотом, і варто подбати про власну безпеку...

- Алісандра! - О боги, я ледь інфаркт не вхопила, коли з-за кущів на мене вивалилася мадам Піорі разом зі своїми доньками. - Не ходіть до замку, там істинна Темрява! - Нібито я не бачила, що переді мною не проста хмаринка.

- Я в курсі, але мені туди й треба, - з кожною миттю всередині міцнішала впевненість у тому, що там і знаходився мій кінцевий пункт призначення, ось тільки...

Я вкотре спробувала обсмикнути сукню, що заважала моєму вільному пересуванню, і майстриня окинула мене вивчаючим поглядом.

- Дайте мені дві хвилини, я вам допоможу, - задумавшись на секунду, я все ж таки ствердно кивнула у відповідь, і жінка зайнялася звичним для себе заняттям.

Я навіть питати не стала, звідки у Стефанії взялися нитки та голка. Думаю, на мене б просто фиркнули, не зупиняючись творити чергове диво. А щойно я почула як рветься тканина, до мене дійшов геніальний задум швачки.

- Та це ж широкі штани! - Сплеснула руками, почувши несхвальний цокіт збоку.

- Ліндо, потримай тут, - моя рятівниця ніяк не відреагувала на захоплений вигук, продовжуючи акуратно, але швидко зашивати кожну зі штанин. - Ну, ось і готово. Вийшло не дуже рівно, але... - майстер завжди залишиться незадоволений своєю роботою, якщо вона вийшла не надто ідеальною.